уф, дуже не люблю кантрі, і зараз починати занурюватися не дуже цікаво. в цілому, голос звісно дуже приємний, балади дійсно красиві, деякі заспокійливі, деякі сумні

так поступово-поступово починає тебе занурювати, дуже класно, дуже качає, не агресивно, але напористо. було приємно почути оригінали деяких семплів, які я чула в треках інших жанрів. не люблю слухати про феготів і оце все, тому текстами не пройнялась, тому можу оцінити тільки музику.

перший альбом, з яким я трішки знайома. музично вайбово, але в якийсь момент стає нудно. текстово повз мене, бо не маю досвіду male loneliness

чесно, не дуже розумію, чому я прям мала послухати цей альбом, що в ньому такого видатного. є багато іншого металу та хард-року, який звучить більш цікаво, більш концептуально і менш... дженерік? я ніколи особливо не слухала аеросміт, але хіба це не... поп-метал? якщо це так можна назвати. не знаю. не моє. більш за все сподобалася фраза "im gonna kiss your booboo honey"

такий потужний 2010 hopeful core, навіть сердечко защіміло. я ніколи їх не слухала, але щось подібне в ті часи так (radical face, наприклад), якщо не казати про зміст, то просто оце відчуття ностальгії за часами, коли ти підліток і все краще ще попереду, це вже змушує мене зачепитися за альбом. чи є тут щось окрім цієї ностальгії, складно сказати... така музика - одна з перших кандидатів на те, щоб бути заміненою шіїшкою, бо я не впевнена в щирості цього гурта, коли вони це спивають. це дуже проста, спокійна і безпечна музика, щось що грало в кав'ярнях до винаходу лоу-фай хіп-хоп плейлистів, і на мій смак, я би краще послухала дженерік інді ніж дженерік лоу-фай. але не більше того.

перший альбом тут, який мені прям сподобався, дуже свіжий на фоні всього іншого. у вокалістки неймовірна харизма, і мені звісно подобається слухати про жіночу емансипацію і просто girlhood experience. воно не клацнуло зараз на п'ятірку, але я вже бачу, як буду повертатися до цього альбому в майбутньому

ніл янг, сорі, але в тебе такий неприємний голос... але текстово було цікаво, на жаль не було часу краще пройнятися сенсами, бо здається, що тут треба довше посидіти подумати над альбомом, тому оцінка може змінитися

неочікувано реггі альбом, супер мій вайб, із задоволенням прослухала, те що було зараз треба

справжня класика. мені здається, це дуже універсальна музика, як віково, так і по настрою, досвіду, жанру. люблю потяги та ритм їхнього ходу... люблю, коли музиканти різними засобами відтворюють інші "немузичні" звуки. крутий альбом.

було дуже весело, а це головне

мені завжди подобалася така розмова форма співу у боуі, і мені дуже подобається трек sound and vision своєю простотою, як ніби він просто є видображенням твоїх думок і подібні моменти. легка музика о різних складних речах

це тупо пушка. соромно і визнавати, що я дізналася про цей альбом з тіктоків, але якщо щось і може врятувати сучасні меми, так це дуже крутий справжній джаз. я ніколи особливо не слухала джаз, бо завжди було складно зрозуміти з чого почати, але дуже полюбляю idm, і в цілому зараз я задумалась, що в них більше спільного, ніж може показатися. дуже душевна робота, треба буде послухати більше

емоціонально чесна та відкрита, бйорк робить музику про самі складні почуття, які в тобі є, які навіть описати не вдається, які ти сам в собі не розумієш. вона ніби як твій голос в голові, тому і тексти її такі ж розпливчаті та розмовні, але дуже акуратні та правдиві. дуже унікальна музика, тому що відчувається як частина особистості самій бйорк. ну і плюс я дуже люблю електроніку, особисто для мене мої почуття може дійсно виразити тільки електронна музика... жорсткий репітативний саунд, синтезовані тягучі інструменти...

хто не любить трек містер брайдсайт, в того нема серця. забавно, що цей альбом більше асоціюється в мене з початком 10х ніж 00х. мені було навколо 10 років, коли ця музика звучала всюди як гімн того покоління молодих дорослих, і все ж навіть мене занурює в ностальгію за своїм підлітством від цієї гітари, цього ритма та цього голоса. але окрім цього відчуття капсули часу, напевно, тут нічого особливо нема. та і я вже виросла.

go girl!!

monty python ass music, а значить мені подобається. це звісно більше музичний арт, ніж музика в звичайному розумінні, арт складніше оцінювати, але я see vision. ми би слухали це з друзями під час гри в манчкін (ми задроти)

уф я чесно не знаю чому, але було так нудно слухати. ніби це далеко не погана музика, правда, але не зачепило тупо нічого.

ніколи не чула про цей гурт, але мені подобається. така.. вимучена музика юності.

це напевно поки саме цікаве відкриття серед всього, що мені тут потрапляло. є така музика, якої ти хочеш підспівувати, і роблячи це, ти ніби плачеш разом з людиною, яка співає, і це допомогає тобі вивести з себе емоції, які накопилися. це як раз воно. тут багато порівнюють з томом йорком, і так, він як раз робить це саме. правда, якщо чесно, том йорк та його команда краще як музиканти, тому з музичної точки зору цей альбом не такий класний, іноді прям на межі з дженерік саундом. але він все ще дуже різноманітний (тому і було би складно зробити так, щоб прям всі треки сподобалися), і деякі треки, як перший, це пушка. нема питань і щодо текстів, людина дійсно прожила те, про що співає, і їй є про шо сказати. до того ж, послухати про квір експірієнс завжди особливо цікаво, і він відчувається в кожній з пісень.

іноді цей майданчик підкидає щось таке прям ідеальне під настрій, цей альбом як раз такий. не хочеться навіть підібрати якісь слова, просто зануритися в це звучання...

я розслабилась.

uk garage!! give me more of this!! трішки простенька на мій смак, але дуже добро зроблена робота. все одно є оце нашарування текстур, які лоскочуть твій мозок. є ця електронна атмосфера дев'яностих, яку не можна передати інакше, коли технології ще вважались чимось загадковим та крутим, а сприйняття світу ще не було перезавантажено інформацією зі всіх сторін (це дуже відчувається в музиці, більш повільний ритм, більш лаунджевий вайб). це поки найкраще, що я чула тут, бо не тільки є просто дійсно якісною музикою, але і найбільш підходить під мої жанрові смаки.

це було дуже нудно...

оооо, так, перший альбом, який я слухала дуже і дуже багато разів. і в цілому є фанаткою радіохед (а хто зараз нє). так ось, якийсь час тому мені стало цікаво, який мій найулюбленіший альбом радіохед, і ок компуктер... є третім з кінця в моєму топі. концептуально це цікавий альбом, як така перехідна сходинка, для самого гурта він дуже важливий, як і для музичної індустрії. але він набагато слабкіше за все, що буде іти після нього, в тому числі майбутні альбоми краще будуть розкривати ці теми самотності, розчарування, злості на суспільство, які підіймаються тут. мені не хочеться повертатися до ок компутєра, окрім двох треків: Paranoid Android та The Tourist. це дві дійсно красиві та щемкі роботи, які ніби показують, куди далі радіохед буде рухатися. в остальному, дуже би хотілося поставити 4 чи 5, бо я дуже люблю радіохед + це все ще краще, ніж багато того, що я слухала тут, але я вже маю свої оцінки і почекаю на наступні альбоми.

русню не слухаю

man music, ні, скоріше навіть dad music. така не агресивна, навіть якщо вони і намагаються такими бути, але нарочито маскулінна. чомусь в дитинстві мені подобалося слухати юту, хоча зараз в них нема нічого, що мене би зачепило, така ностальгія в мені змушує мене пройнятися цим альбомом трішки сильніше. на жаль, пройнятися там особливо нічим

вау. There's No Place Like America Today, це правда. мені здається, єдиний цікавий погляд на америку залишився саме у темношкірих митців, бо погляд нейтів амеріканців дуже далекий від того, чим є америка зараз, а всі інші просто дратують або втомлюють. дуже приємний альбом.