Ідеальний реп-альбом. Золотий продакшн від дрімтім східного узбережжя, Насір в топовій формі, жодного зайвого чи посереднього трека. Можливо кращий реп-альбом в принципі, точно в топ-5 має бути в будь-якому списку

Відразу кажу, що оцінка саме в розрізі статусу "альбому, що маєш послухати до смерті" і його тут на мою думку не має бути (це теж скоріше говорить про певну жанрову обмеженість автора цього списку, але то інша розмова). Єдина причина по якій цей альбом може тут знаходиться - Free Bird. Дуже гарна пісня, яка розвиває ідеї підвенно-америкнаської музики, а все інше мені здалось непоганою роковою обробкою блюзоового звуку

Соніків завжди цікаво слухати. Їх вміння поєднувати експерементальність із прямолінійним звучанням на деяких альбомах захоплює. Шумний альтернативний рок з різними дуже пасуючими до цієї музика вокалами. Мені хотілось би більше очевидних хітів як Teen Age Riot

Джонні я особливо ніколи не слухав з двох причин: 1) біля 70 альбомів в дискографії, це дуже багато та 2) я не те щоб супер поціновувач кантрі. Цей альбом я також не чув, лише кавер на NIN та Депешей. Знову ж таки знаю про контекст з Рубіном, але хз в якому стані був Кеш до нього і що він там записував. Цей альбом мені дуже сподобався. Незважаючи на те, що Кеш тут взяв на кавера відомі або дуже відомі пісні, в нього вийшло відійти досить далеко від оригіналу та дати пісням свій стиль та характер. Я б не називав цей альбом виключно кантрі, тут скоріше збірна амерікана з відчутним блюзовим, та особливо фолковим впливом на аранжування. Дуже подобається як на альбомі звучить голос Кеша і як звучать інструменти. Все дуже чисто, з виразними акцентами, ніби зводив Dr.Dre. Дуже сподобався альбом, за нагоди ближче ознайомлюсь з доробком виконавця

Про Гебріела я свого часу дізнався не як всі люди через Genesis, а з пісні Vampire Weekend. Власне не можу сказати, що прям дуже заслуховуюсь. Але So маю навіть на касеті, бо тут купа хітів та й принципі слабких пісень немає. Звук дуже приємний, бас по всьому альбому дуже крутий. Хороший приклад цікавого поп-альбому з 80х

Бісті Бойз з тих гуртів, що люди можуть називати різні їх альбоми як найкращі і складно буде сказати, що хтось неправий. Для мене є щонайменше два альбому, що подобаються більше за цей. Плюс тут є декілька коротких моментів, де альбом просідає. Плюс повага МСА за вільний Тибет, але ця спірічуал кінцівка музично теж не додає. Безумовно тут є один з найбільших хітів гурту. Та вся ця еклектика по стилям тут дуже яскрава. Дуже крутий альбом, але є кращі у них для мене

На мій смак кращий альбом Ема. Постарів набагато краще попереднього, але все одно залишаються пісні, які зараз вже просто не слухаються типу Kim + місцями тексти не пройшли перевірку часом. Купа хітів, класні фіти (Стікі Фінгаз класно залетів на Remember Me та вест коаст десант на Bitch Please II), крутий звук від Dre. Цікаво як Ем з часом розгубив свій стиль та відчуття ритму на биті та перетворився в якого реп-робота з супер римами.

АВВА поважаю звичайно, чудові вокали, основа з клавішами завжди імпонує. Незважаючи на те, що тут вистачає хітів і супер хітів теж, але як альбом мені це не дуже працює. Деякі пісні занадто далеко за рівнем від кращих і для поп-альбому це не дуже динаміка.

Хороший соул джаз чи соул-н-ролл концерт, гітара звучить дуже яскраво та чисто. Скоріше не поціновувач такого стилю, але слухати було приємно

only shallow - неймовірна пісня Дуже круті програші між куплетами як в soon, i only said та when you sleep Загалом дуже багато класних пісень, а не просто накручений саунд.

Досі мене дивує той факт, що Blur якийсь час йшов нога в ногу з Oasis по рівню популярності та продажам в UK. З однієї сторони це якась містерія, а з іншою це максимально британський альбом. Якщо порівнювати його з тим, що відбувалось в в 94 в штатах, то він буде здаватися альбомом з минулої епохи. Альбом досить різноманітний, є хіти, є ще більше філерів. Є дуже цікаві гітарні партії та й різноманіття стилістичне теж присутнє.

Народження справжніх The Cure (хоч я щиро люблю Three Imaginary Boys). Готичний пост-панк, один радянський гурт дуже багато тут підріже ідей. Хороший альбом, який не пропадає серед дискографії гурту, але в них безумовно є сильніші роботи .

Хороший приклад хіп-хопу із золотої ери. Ice T має непоганий швидкий флоу і на піснях з аптемпо бітами звучить він дуже яскраво. Десь місцями просідає трохи, але загальне враження хороше. Один з кращих gangsta альбомі на заході до g-funk ери

Не дуже шарю за сольне Моріссі. Цей альбом здався досить непоганим, такий собі приглемований альтрок. Пісня про заздрість до успішних друзів - хіт. Загалом достойно, але хз чи колись до нього повернусь

За танго не дуже шарю. Мені сподобався цей концертний запис. Розумію, що тут головна фішка це поєднання класичного танго з академічним та джазовим впливом. Мені насправді більше всього сподобались місця, де композиції нагадують більш класичну версію. Окремо хочеться виділити мелодії на вібрафоні, супер кайф.

Довгий час Прімо був моїм улюбленим хіп-хоп продюсером, та й досі залишається в топі. Парадоксально, але на альбомах Gang Starr не так багато його бітів, які можна ставити в ряд з тими, що він віддав іншим артистам. Гуру з його розслабленим флоу мабуть ніколи не був серед моїх улюблених МС, але в цілому свій поважний статус заслужив не просто так. Мені альбом здається просто непоганим, на початку 90х були більш вдалі дуети мц + продюсер (див. Pete Rock & C.L. Smooth). В межах дискографії Генг Стару цей альбом великий скачок в порівнянні з посереднім дебютом, але всі кращі ще попереду.

Cкоріше не сподобався, ніж навпаки. Тут обʼєктивно є хити, той самий Stupid Girl чи Only Happy When It Rains - якісні радіо/тв-френдлі пісні. Філерів на альбомі багато, їх мабуть більшість. Не зовсім подобається звук на альбомі цим балансуванням на межі між поп та рок музикою. Не вистачає мені якоїсь виразності. Ті самі загравання з тріп-хопом в деяких треках теж мені якось не зайшли.

Не можна ставити цьому альбому менше 5. Супер кач, слава всім гострайтерам Дре, Снуп в неймовірній формі. Звук цукерочка. Класика вест коасту та хіп-хопу взагалі

Бачиш трайбів - ставиш 5. Тут дуже проста логіка. Одна з найкращих дискографій в історії хіп-хопу (та й загалом мабуть теж). Купа бенгерів, супер круті семпли, неймовірний продакшн, класна динаміка між Q-Tip та Phife Dawg (останній все-таки більше почне розкриватися на наступному). Альбом який подобається тим, кому хіп-хоп взагалі не подобається

Завжди складно визначитись який альбом у них найкращий, але цей дуже сильний претендент на це. Тут ще більше розкручується джазовий семплніг, динаміка між Кью та Файвом на вищому рівні. Хороші тексти, особливо на фоні тем, які вже були в мейнстрімі. Куплет Басти Раймза в Scenario - краще фінішер складно уявити

Такого продакшену не було й не буде. Ні RZA, ні всі навколо Вуфем продюсери так і не змогли повторити цей сирий та брудний, проте супер качовий звук. В кожній пісні є дуже коротенькі семпли чи клавіш чи струнних і це звучить дуже потужно. Ну і склад MC. Починаючи з першого куплету на Bring Da Ruckus, де Гостфейс з двох ніг влітає на своєму фірмовому флоу, і далі весь альбом 9 голодних топ МС видають свій максимум. Дуже атмосферні скіти з фільмів про Шаолінь та проханням поставити Вутенг again and again. Щиро люблю цей альбом. На жаль жодна інша спроба як гурту навіть не наблизилась до цього успіху.

Мабуть мій улюблений у них. Нереальний рівень семплінгу, нереальний рівень зросту порівняно з дебютним. Купа класних пісень, чудова динаміка між трьома учасниками. Тим хто любить мультижанрових Бісті, то звичайно інші альбоми в пріоритеті.

Свого часу дуже багато слухав їх і цей альбом зокрема. Якщо на перших був такий брудніший гаражний звук, то на Братах вже відчувається, що хлопці зібралися записувати бенгери. Є одні з найбільших їх хітів (хоча наступний мені здається яскравішим), багато хороших рівних блюз/гараж рок пісень. Хороша рок-музика кінця нульових.

Кращий альбом Бітлів, баланс між раннім та пізнім звуком.

Супер фанкі, класний грув, абсолютна класика джаз-фанку. Класні клавіші, яскравий бас. Не дуже поціновувач фьюжену, але ця фанкі гілка мені завжди в ньому подобалась.

Дуже люблю цей альбом, подобається цей похмурий синтовий грув, як тут працюють з репетативністю. Маю на платівці і періодично переслуховую

Гаражний прог, цікаво хіба що з історичної перспективи

Слабо знайомий з доробком Боуі, але це альбом слухав раніше. Перша половина - класне поєднання досить попсових мелодій з цікавими моментам та з легким флексом артистичності. А вже в другій пішли експерименти з інструментальною частиною з яскравою Subterraneans. ЯЯки

Все що я не люблю з кінця 80х - початку 90х є в цьому альбомі. Плюс цей звук та його відголоски потім дуже перекочували в українську та іншу пострадянську поп-музику.

Супер класика. Чудовий приклад хард бопу. Мені менше за інші подобається Ba-Lue Bolivar Ba-Lues-Are, але вона насправді теж дуже гарна. Тому не бачу підстав ставити щось менше за 5 зірочок

Креативне поєднання нетривіальної поп-музики з глітч електронікою та ембієнт шматками. Іноді це починає звучати як музика під якийсь перфоманс ніж музичний альбом. Поважаю такий підхід, але слухати це не завжди хочеться. За один раз альбом було важко послухати, бо дуже здався таким, що перевантажує увагу

Ніколи не заслуховувався Кілерсами. На цьому альбомі є один generational хіт, один супер хіт та декілька дійсно класних композицій на стику пост-панку та якоїсь поп-американи. Половина цього альбому просто ок, відчувається як філери

Вперше послухав цей альбом — він здався мені занадто прогресивним і надто мистецьким актом. Крім того, не дуже сподобалися аранжування у першій половині, які викликали стійку асоціацію з якимось водевілем. Вокально дуже яскраво, різноманітно, експресивно, прото гроул якийсь навіть є. За цим елементом дуже цікаво була на альбомі спостерігати Схоже, що цей альбом варто слухати не один раз, і я планую зробити це згодом. А поки що моє враження радше ні, ніж так.

Як музичний та трохи абсурдний арт-перфоманс я це можу сприйняти, ще як музейний експонат. Музично за виключення 3 і 4 композиції дуже не близька музика, занадто креативна та знову ж таки абсурдна.

Приємний альбом з чудовим поєднанням енергійності Іггі та якимось легким та інтелігентним гаражним роком та глемом від Боуі та компанії. Є два очевидних супер хіта на альбомі. Не вистачає експресивності трохи, особливо від таких артистів Ще момент, що окремі тексти дуже погано постарішали.

Цікавий мікс соулу, року, джазу та ска. Місцям це гурт Chicago зі скашними духовими. Це сподобалось. Дуже не сподобався вокал: ні голос, ні мелодії. Він точно виділяється, але краще був би більше дефолтним. Місцями було прям важко і як на мене не пасує настрою та змісту музики.

Альбом слухав вперше та й ніколи не чув нічого за Руфуса. Цікавий сінгер-сонграйтер альбом з клавішною основою. Вокал місцями, особливо коли вокаліст щось тягне, - вилитий Том Йорк. Тексти такі саркастичні та торкаються сексуальності. Роздумував може поставити 5, але Old Whore’s Diet якоси вибивається занадто з настрою.

Хендрікс визначна фігура в історії рок-музики і з цим не посперечаєшся. Музично завжди ніколи не було 100% попадання. Віртуозність в поєднанні з психоделічністю іноді занадто далеко заносить ідею пісень. Є і безумовно купа чудових блюз-рок пісень з цікавим гітарним звуком.

Шумний ґрандж, дуже подобаються тут пісні. Альбіні накрутив звук. Трохи в тіні попереднього, але й там більш хітовий матеріал

Поки найгірше, що встиг послухати з цього списку. Цей спів в гармонії на два голоси в якийсь момент почав зводити з розуму

Хороший софт/фолк-рок альбом з легким кантрі впливом. Дуже теплий звук на альбомі. Після не самої приємної ночі через кончених сусідів було приємно послухати. Додав в бібліотеку бо ще точно повернусь

Фʼюжн з афроджаз орієнтиром. Загалом приємний альбом. Мені не всі композиції сподобались. Іноді були не дуже цікаві мелодії на трубі, а тут це головний інструмент.

Я загалом поважаю d&b та джангл 90х в UK. Не дуже часто слухаю, але є іноді є настрій. Ось ця варіація цих жанрів взагалі не моє. Цей дрімі ембієнт розтягує треки на якийсь неадекватний хронометраж. Є класні моменти, але в цілому трохи нудьгуав поки слухав. Ну і дуже довжелезний альбом.

Дуже сподобався альбом. Чудовий теплий, прикольний мікс алт-кантрі та чембер-попу з настроєм як на альбомах Destroyer чи пізніх АМ. Платівки останні роки особливо не купую, але захотілось залізти на disсogs подивитися які є пропозиції)

Колись бачив комент, що це the whitest music ever. І щось в цьому дійсно є) Хороший такий feel good джаз-рок альбом, коли він не намагається демонструвати, що "дивіться ми теж дуже експерементальні та прогресів" та мучати гітару як на Free Form Guitar.

Відразу дісклеймер, що Фред Дьорст галімий чорт. А так Лімп Бізкіт був мабуть моїм топ-3 гуртом в дитинстві. Перші три альбоми слухав якусь неадекватну кількість разів. У Дьорста дуже специфічний свеггер міксу “white trash” та реперський «я самий класний». Раніше це здавалось, що він прям дуже крутий. Зараз це трохи виглядає смішно, але харизма у нього присутня. За дуже специфічною фігурою фронтмена ховаються класні музиканти. Особливо Борланд, який вміє в реально класні та качові рифи Тексти тут часто між поганими та дуже поганими. Деякі пісні погано постарішали, той самий Роллін звучить прям як поганий прикол (ремікс топовий, на одній пісні Метод з Редом - обидва в топовій формі та ричащий DMX). Я завжди хотів щоб такого репкору було більше, але щось особливо не склалось. Їх зараз не слухаю, бо Фред галімий чорт. Вішати на них занепад музики 90х мені завжди здавалось великим перебільшенням (може не треба було всім скатуватися в дженерік постгранж та породжувати гурти типу Hinder) Дякую за веселе дитинство, перший великий концерт закордонного артиста в 2008 році в Києві. Але зараз точно не по дорозі)