Ідеальний реп-альбом. Золотий продакшн від дрімтім східного узбережжя, Насір в топовій формі, жодного зайвого чи посереднього трека. Можливо кращий реп-альбом в принципі, точно в топ-5 має бути в будь-якому списку
Відразу кажу, що оцінка саме в розрізі статусу "альбому, що маєш послухати до смерті" і його тут на мою думку не має бути (це теж скоріше говорить про певну жанрову обмеженість автора цього списку, але то інша розмова). Єдина причина по якій цей альбом може тут знаходиться - Free Bird. Дуже гарна пісня, яка розвиває ідеї підвенно-америкнаської музики, а все інше мені здалось непоганою роковою обробкою блюзоового звуку
Соніків завжди цікаво слухати. Їх вміння поєднувати експерементальність із прямолінійним звучанням на деяких альбомах захоплює. Шумний альтернативний рок з різними дуже пасуючими до цієї музика вокалами. Мені хотілось би більше очевидних хітів як Teen Age Riot
Джонні я особливо ніколи не слухав з двох причин: 1) біля 70 альбомів в дискографії, це дуже багато та 2) я не те щоб супер поціновувач кантрі. Цей альбом я також не чув, лише кавер на NIN та Депешей. Знову ж таки знаю про контекст з Рубіном, але хз в якому стані був Кеш до нього і що він там записував. Цей альбом мені дуже сподобався. Незважаючи на те, що Кеш тут взяв на кавера відомі або дуже відомі пісні, в нього вийшло відійти досить далеко від оригіналу та дати пісням свій стиль та характер. Я б не називав цей альбом виключно кантрі, тут скоріше збірна амерікана з відчутним блюзовим, та особливо фолковим впливом на аранжування. Дуже подобається як на альбомі звучить голос Кеша і як звучать інструменти. Все дуже чисто, з виразними акцентами, ніби зводив Dr.Dre. Дуже сподобався альбом, за нагоди ближче ознайомлюсь з доробком виконавця
Про Гебріела я свого часу дізнався не як всі люди через Genesis, а з пісні Vampire Weekend. Власне не можу сказати, що прям дуже заслуховуюсь. Але So маю навіть на касеті, бо тут купа хітів та й принципі слабких пісень немає. Звук дуже приємний, бас по всьому альбому дуже крутий. Хороший приклад цікавого поп-альбому з 80х
Бісті Бойз з тих гуртів, що люди можуть називати різні їх альбоми як найкращі і складно буде сказати, що хтось неправий. Для мене є щонайменше два альбому, що подобаються більше за цей. Плюс тут є декілька коротких моментів, де альбом просідає. Плюс повага МСА за вільний Тибет, але ця спірічуал кінцівка музично теж не додає. Безумовно тут є один з найбільших хітів гурту. Та вся ця еклектика по стилям тут дуже яскрава. Дуже крутий альбом, але є кращі у них для мене
На мій смак кращий альбом Ема. Постарів набагато краще попереднього, але все одно залишаються пісні, які зараз вже просто не слухаються типу Kim + місцями тексти не пройшли перевірку часом. Купа хітів, класні фіти (Стікі Фінгаз класно залетів на Remember Me та вест коаст десант на Bitch Please II), крутий звук від Dre. Цікаво як Ем з часом розгубив свій стиль та відчуття ритму на биті та перетворився в якого реп-робота з супер римами.
АВВА поважаю звичайно, чудові вокали, основа з клавішами завжди імпонує. Незважаючи на те, що тут вистачає хітів і супер хітів теж, але як альбом мені це не дуже працює. Деякі пісні занадто далеко за рівнем від кращих і для поп-альбому це не дуже динаміка.
Хороший соул джаз чи соул-н-ролл концерт, гітара звучить дуже яскраво та чисто. Скоріше не поціновувач такого стилю, але слухати було приємно
only shallow - неймовірна пісня Дуже круті програші між куплетами як в soon, i only said та when you sleep Загалом дуже багато класних пісень, а не просто накручений саунд.
Досі мене дивує той факт, що Blur якийсь час йшов нога в ногу з Oasis по рівню популярності та продажам в UK. З однієї сторони це якась містерія, а з іншою це максимально британський альбом. Якщо порівнювати його з тим, що відбувалось в в 94 в штатах, то він буде здаватися альбомом з минулої епохи. Альбом досить різноманітний, є хіти, є ще більше філерів. Є дуже цікаві гітарні партії та й різноманіття стилістичне теж присутнє.
Народження справжніх The Cure (хоч я щиро люблю Three Imaginary Boys). Готичний пост-панк, один радянський гурт дуже багато тут підріже ідей. Хороший альбом, який не пропадає серед дискографії гурту, але в них безумовно є сильніші роботи .
Хороший приклад хіп-хопу із золотої ери. Ice T має непоганий швидкий флоу і на піснях з аптемпо бітами звучить він дуже яскраво. Десь місцями просідає трохи, але загальне враження хороше. Один з кращих gangsta альбомі на заході до g-funk ери
Не дуже шарю за сольне Моріссі. Цей альбом здався досить непоганим, такий собі приглемований альтрок. Пісня про заздрість до успішних друзів - хіт. Загалом достойно, але хз чи колись до нього повернусь
За танго не дуже шарю. Мені сподобався цей концертний запис. Розумію, що тут головна фішка це поєднання класичного танго з академічним та джазовим впливом. Мені насправді більше всього сподобались місця, де композиції нагадують більш класичну версію. Окремо хочеться виділити мелодії на вібрафоні, супер кайф.
Досить прохолодно ставлюсь до R.E.M. Визнаю, що гурт дуже впливовий та поважний, але музично вони трохи повз мене. Занадто в них якийсь нейтрально-виважений темперамент в музиці, який мені не імпонує. Зараз переслухавши це враження не можу сказати, що кудись ділось, але вже не так заважало. Приємний мікс джангл-попу та фольк-року з пост-панк інф'юзом. Місцями реально прикольний сонграйтінг. Можливо треба уважніше переслухати всю дискографію та переоцінити гурт для себе.
Класний концерт, чудовий голос від класичного виконавця. Отримав задоволення, хоч і якогось вау-ефекту від запису не було. Все дуже гарно зіграно і виконано.
Враження від альбому змінювалась декілька разів. Я люблю реп і не люблю, коли власне артисти, які себе відносять до жанру не можуть нормально виконати чи заримувати. Тут такі місця є і це прям дуже сильно збиває враження від альбому. Водночас тут багато з пісень з ідеальним грувом. Якийсь мікс раннього DJ Muggs, фанку та трохи блюз впливу. Це як Everlast до появи його сольнох творчості тільки без ірландського-реднек вайбу. Деякі пісні дуже сильно сподобались. Деякі дуже не сильно не сподобались. Таке буває не часто, буду точно ще слухати щоб краще роздуплитися, але скоріше за все зроблю собі ЕР з цього альбому з композиціями, які мені подобаються
Welcome to the Jangle. Я люблю хіти The Smiths і досить спокійний до їх творчості в цілому. Цей альбом найхитовіший та й загалом мабуть найкращий. Морріссі дуже пасує ця музика чи навпаки)
Дуже сподобався альбом. Синти прям буквально місцями зрізані з Крафтверку, але тут живі ударні та бас. В результаті це створює місцями дуже класні груві моменти. Вокал у Гарі теж дуже відповідає музиці. Я точно радив слухати альбом без бісайдів, демок та додаткових треків, а лише обмежетися 9 оригінальними композиціям. Так виходить топовий насичений реліз.
Відразу повага за назву альбому, мій тип гумору. Раніше цього виконавця не чув, хіба що першу пісню з нетфлікського серіалу. Класний альбом, місцями десь дуже нагадує пізніх бітлів, що для мене в принципі плюс. На альбомі є цікаві повороти: той же Coconut чи Jump into the Fire. Треба буде послухати якісь інші роботи.
Довгий час Прімо був моїм улюбленим хіп-хоп продюсером, та й досі залишається в топі. Парадоксально, але на альбомах Gang Starr не так багато його бітів, які можна ставити в ряд з тими, що він віддав іншим артистам. Гуру з його розслабленим флоу мабуть ніколи не був серед моїх улюблених МС, але в цілому свій поважний статус заслужив не просто так. Мені альбом здається просто непоганим, на початку 90х були більш вдалі дуети мц + продюсер (див. Pete Rock & C.L. Smooth). В межах дискографії Генг Стару цей альбом великий скачок в порівнянні з посереднім дебютом, але всі кращі ще попереду.
Тут кращі пісні можна відправляти в космос для знайомства з інопланетним життям. Це не відміняє факту наявності дивних спірітуально-фолкових пісень чи шматків, які мені не імпонують
Приємний фолк, декілька пісень собі зберіг. Як ціле альбом видався занадто рівним.
Класні гараж-рок пісні і поплавлені психоделічні пісні з якимось бурлескним настроєм. Останні дуже не сподобались.
Не знав, що у Боуі був такий фанкі період. Альбом мені сподобався, проте не настільки сильно щоб хотілось другий раз переслухати. Stay чудова грувова пісня з класною гітарою.
Приємний кантрі-поп з купою кантрі-оркестровок. Не зовсім моє, але для різноманіття було цікаво послухати
Цікавий альбом з широким поглядом на нью-вейв та пост-панк із вкрапленням різних жанрів. Десь місцями мені чогось згадувався Talking Head. Вокал дуже британський, ледь не карикатурний. Rip It Up - дуже хітова композиція
Супер класика, роки 4 мабуть не слухав. Класний темп весь альбом, гітари іскряться, все дуже щільно. Що ще треба від треш альбому)
Як добре, що практика потрійних альбомів не набрала великого розповсюдження. Кращий сольний з бітлів. Велике різноманіття чудових пісень
Енергетика топова
Глем відверто не мій жанр. Тут є хороші пісні, приємно було послухати, але точно не повернусь до нього.
Один з кращих оупенерів на альбомах ever, просто феноменальна пісня. Чудова збірка, отримав купу задоволення. Бразильці вміють в якусь особливу свою музику, навіть в популярних жанрах. Цікаво чи розшириться далі географія в Південу Америку, чи це скоріше виключення.
QOTSA один з моїх найулюбленіших гуртів, тому рівень суб'єктивності ще вище ніж зазвичай. Вважаю цей альбом трохи недооціненим в контексті їх дискографії. Дуже багато топових рифів, в You Would Know один з моїх улюблених у гурту. Ще досить близький за настроєм до Kyuss, що теж йому додає балів. Далі вже баланс стоунер/альтернативного року потроху буде рухатися в сторону останнього.
Я походу хейтер ZZ Top. Супер одноманітно до нудоти
Подобається тут енергетика та певна фановість в загальній атмосфері. Крутий оупенер, який починається ніби як з середини пісні. Все насичено, швидко, короткі пісні з юнацьким поглядом на все. Є хіти. На наступному альбомі вже трохи інший звук та темп був, він мені й мабуть менше подобається
В мене з Елвісом якось не складається. Складно не визнати, що в нього дуже сильний голос і сам він на харизмі максимальній. В той же час музично це занадто естрадно та причесано в порівнянні з музикантами афроамериканського походження.
Cкоріше не сподобався, ніж навпаки. Тут обʼєктивно є хити, той самий Stupid Girl чи Only Happy When It Rains - якісні радіо/тв-френдлі пісні. Філерів на альбомі багато, їх мабуть більшість. Не зовсім подобається звук на альбомі цим балансуванням на межі між поп та рок музикою. Не вистачає мені якоїсь виразності. Ті самі загравання з тріп-хопом в деяких треках теж мені якось не зайшли.
Незаконно хороший альбом, маю платівочку з ним
Не слухав альбом поза відомим тріо. Цей дуже сподобався. Звук дуже крутий, класний баланс між фолковою простою та психоделік фішками. Один з кращих альбомів в підбіріці для мене, якщо обирати з тих, що не слухав раніше
Ще один альбом з цікавими піснями, які мене не чіпляють
На мій смак є суттєво кращі альбоми в дискографії. При чому що до цього, що після. Загалом приємний альбом, стиль присутній
Не можна ставити цьому альбому менше 5. Супер кач, слава всім гострайтерам Дре, Снуп в неймовірній формі. Звук цукерочка. Класика вест коасту та хіп-хопу взагалі
Бачиш трайбів - ставиш 5. Тут дуже проста логіка. Одна з найкращих дискографій в історії хіп-хопу (та й загалом мабуть теж). Купа бенгерів, супер круті семпли, неймовірний продакшн, класна динаміка між Q-Tip та Phife Dawg (останній все-таки більше почне розкриватися на наступному). Альбом який подобається тим, кому хіп-хоп взагалі не подобається
Завжди складно визначитись який альбом у них найкращий, але цей дуже сильний претендент на це. Тут ще більше розкручується джазовий семплніг, динаміка між Кью та Файвом на вищому рівні. Хороші тексти, особливо на фоні тем, які вже були в мейнстрімі. Куплет Басти Раймза в Scenario - краще фінішер складно уявити
Такого продакшену не було й не буде. Ні RZA, ні всі навколо Вуфем продюсери так і не змогли повторити цей сирий та брудний, проте супер качовий звук. В кожній пісні є дуже коротенькі семпли чи клавіш чи струнних і це звучить дуже потужно. Ну і склад MC. Починаючи з першого куплету на Bring Da Ruckus, де Гостфейс з двох ніг влітає на своєму фірмовому флоу, і далі весь альбом 9 голодних топ МС видають свій максимум. Дуже атмосферні скіти з фільмів про Шаолінь та проханням поставити Вутенг again and again. Щиро люблю цей альбом. На жаль жодна інша спроба як гурту навіть не наблизилась до цього успіху.
Мабуть мій улюблений у них. Нереальний рівень семплінгу, нереальний рівень зросту порівняно з дебютним. Купа класних пісень, чудова динаміка між трьома учасниками. Тим хто любить мультижанрових Бісті, то звичайно інші альбоми в пріоритеті.
Свого часу дуже багато слухав їх і цей альбом зокрема. Якщо на перших був такий брудніший гаражний звук, то на Братах вже відчувається, що хлопці зібралися записувати бенгери. Є одні з найбільших їх хітів (хоча наступний мені здається яскравішим), багато хороших рівних блюз/гараж рок пісень. Хороша рок-музика кінця нульових.
Кращий альбом Бітлів, баланс між раннім та пізнім звуком.
Супер фанкі, класний грув, абсолютна класика джаз-фанку. Класні клавіші, яскравий бас. Не дуже поціновувач фьюжену, але ця фанкі гілка мені завжди в ньому подобалась.
Дуже люблю цей альбом, подобається цей похмурий синтовий грув, як тут працюють з репетативністю. Маю на платівці і періодично переслуховую
Гаражний прог, цікаво хіба що з історичної перспективи
Слабо знайомий з доробком Боуі, але це альбом слухав раніше. Перша половина - класне поєднання досить попсових мелодій з цікавими моментам та з легким флексом артистичності. А вже в другій пішли експерименти з інструментальною частиною з яскравою Subterraneans. ЯЯки
Все що я не люблю з кінця 80х - початку 90х є в цьому альбомі. Плюс цей звук та його відголоски потім дуже перекочували в українську та іншу пострадянську поп-музику.
Супер класика. Чудовий приклад хард бопу. Мені менше за інші подобається Ba-Lue Bolivar Ba-Lues-Are, але вона насправді теж дуже гарна. Тому не бачу підстав ставити щось менше за 5 зірочок
Креативне поєднання нетривіальної поп-музики з глітч електронікою та ембієнт шматками. Іноді це починає звучати як музика під якийсь перфоманс ніж музичний альбом. Поважаю такий підхід, але слухати це не завжди хочеться. За один раз альбом було важко послухати, бо дуже здався таким, що перевантажує увагу
Ніколи не заслуховувався Кілерсами. На цьому альбомі є один generational хіт, один супер хіт та декілька дійсно класних композицій на стику пост-панку та якоїсь поп-американи. Половина цього альбому просто ок, відчувається як філери
Вперше послухав цей альбом — він здався мені занадто прогресивним і надто мистецьким актом. Крім того, не дуже сподобалися аранжування у першій половині, які викликали стійку асоціацію з якимось водевілем. Вокально дуже яскраво, різноманітно, експресивно, прото гроул якийсь навіть є. За цим елементом дуже цікаво була на альбомі спостерігати Схоже, що цей альбом варто слухати не один раз, і я планую зробити це згодом. А поки що моє враження радше ні, ніж так.
Як музичний та трохи абсурдний арт-перфоманс я це можу сприйняти, ще як музейний експонат. Музично за виключення 3 і 4 композиції дуже не близька музика, занадто креативна та знову ж таки абсурдна.
Приємний альбом з чудовим поєднанням енергійності Іггі та якимось легким та інтелігентним гаражним роком та глемом від Боуі та компанії. Є два очевидних супер хіта на альбомі. Не вистачає експресивності трохи, особливо від таких артистів Ще момент, що окремі тексти дуже погано постарішали.
Цікавий мікс соулу, року, джазу та ска. Місцям це гурт Chicago зі скашними духовими. Це сподобалось. Дуже не сподобався вокал: ні голос, ні мелодії. Він точно виділяється, але краще був би більше дефолтним. Місцями було прям важко і як на мене не пасує настрою та змісту музики.
Альбом слухав вперше та й ніколи не чув нічого за Руфуса. Цікавий сінгер-сонграйтер альбом з клавішною основою. Вокал місцями, особливо коли вокаліст щось тягне, - вилитий Том Йорк. Тексти такі саркастичні та торкаються сексуальності. Роздумував може поставити 5, але Old Whore’s Diet якоси вибивається занадто з настрою.
Хендрікс визначна фігура в історії рок-музики і з цим не посперечаєшся. Музично завжди ніколи не було 100% попадання. Віртуозність в поєднанні з психоделічністю іноді занадто далеко заносить ідею пісень. Є і безумовно купа чудових блюз-рок пісень з цікавим гітарним звуком.
Шумний ґрандж, дуже подобаються тут пісні. Альбіні накрутив звук. Трохи в тіні попереднього, але й там більш хітовий матеріал
Поки найгірше, що встиг послухати з цього списку. Цей спів в гармонії на два голоси в якийсь момент почав зводити з розуму
Хороший софт/фолк-рок альбом з легким кантрі впливом. Дуже теплий звук на альбомі. Після не самої приємної ночі через кончених сусідів було приємно послухати. Додав в бібліотеку бо ще точно повернусь
Фʼюжн з афроджаз орієнтиром. Загалом приємний альбом. Мені не всі композиції сподобались. Іноді були не дуже цікаві мелодії на трубі, а тут це головний інструмент.
Я загалом поважаю d&b та джангл 90х в UK. Не дуже часто слухаю, але є іноді є настрій. Ось ця варіація цих жанрів взагалі не моє. Цей дрімі ембієнт розтягує треки на якийсь неадекватний хронометраж. Є класні моменти, але в цілому трохи нудьгуав поки слухав. Ну і дуже довжелезний альбом.
Дуже сподобався альбом. Чудовий теплий, прикольний мікс алт-кантрі та чембер-попу з настроєм як на альбомах Destroyer чи пізніх АМ. Платівки останні роки особливо не купую, але захотілось залізти на disсogs подивитися які є пропозиції)
Колись бачив комент, що це the whitest music ever. І щось в цьому дійсно є) Хороший такий feel good джаз-рок альбом, коли він не намагається демонструвати, що "дивіться ми теж дуже експерементальні та прогресів" та мучати гітару як на Free Form Guitar.
Відразу дісклеймер, що Фред Дьорст галімий чорт. А так Лімп Бізкіт був мабуть моїм топ-3 гуртом в дитинстві. Перші три альбоми слухав якусь неадекватну кількість разів. У Дьорста дуже специфічний свеггер міксу “white trash” та реперський «я самий класний». Раніше це здавалось, що він прям дуже крутий. Зараз це трохи виглядає смішно, але харизма у нього присутня. За дуже специфічною фігурою фронтмена ховаються класні музиканти. Особливо Борланд, який вміє в реально класні та качові рифи Тексти тут часто між поганими та дуже поганими. Деякі пісні погано постарішали, той самий Роллін звучить прям як поганий прикол (ремікс топовий, на одній пісні Метод з Редом - обидва в топовій формі та ричащий DMX). Я завжди хотів щоб такого репкору було більше, але щось особливо не склалось. Їх зараз не слухаю, бо Фред галімий чорт. Вішати на них занепад музики 90х мені завжди здавалось великим перебільшенням (може не треба було всім скатуватися в дженерік постгранж та породжувати гурти типу Hinder) Дякую за веселе дитинство, перший великий концерт закордонного артиста в 2008 році в Києві. Але зараз точно не по дорозі)
Не можу сказати, що дуже заслуховувася U2 колись. Проте цей і попередній досить непогано пам'яютаю. Стадіонний меланхолійний поп-рок з виразними хітами. Не можу сказати, що ця музика в мене попадає на 100%, але важко не відмітити високий рівень пісень. Ще досить цікаво, що це такий погляд на хартленд-рок зі сторони і U2 вийшло добре
Мені подобається більш фанкі супровід Мейфілда і його голосу він теж пасує більше, як на мене. Приємний альбом, є очевидний хіт у вигляді So in Love.
Я з гуртом не був знайомий десь до останнього тижня, бо послухав їх новий альбом (непоганий). На цій платівці в нас досить цікавий твіст на брітпоп. Десь прослідковується шугейз, десь якийсь спейс-рок впилв теж відчувається. Настрій загалом меланхолійно-мінорний. В мене була асоціація з Coldplay трохи тільки трохи менш поп-орієнтовним. На багатьох піснях чудові клавіші. Місцями на мій смак провисає та трохи нудьгував на окремих піснях.
Я поп-період Talk Talk не так давно послухав. І цей альбом зокрема мене дуже вразив. Одна з самих не банальних, але водночас достатньо доступних поп-альбомів. Далі вже пішов пост-рок і, не беручи до уваги важливість та високий рівень тих альбомів, трохи шкода, що такий поп-гурт загубили.
Мені здалось, що альбом не пройшов перевірку часом. Звучить просто як прикол, який мені не видається забавним.
В першій половині альбому 80ті на стеройдах: фанк з купою різних сінтів, драммашиною, клепами. Мені цей альбом завждо цікаво слухати, проте не можу сказати, що все на 100% попадає в мене. Довгі пісні з хуками, що повторюються безліч разів. Не завжди мій грув. Як вокаліст Prince яскравий, є дуже різні виконання на альбомі. Тексти заряджені на сексуальній тематиці, що звичайно може мати місце і насправді досить пасує цій музиці. Але якщо була б версія Lady Cab Driver без секс-сцени, то я був би не проти. Бас на альбомі просто люксовий
Не має якихось претензій до музики чи виконань, але не відгукується взагалі.
Слухав його якийсь час назад, може років 7 тому. Зараз сподобався більше, не здався таким нудним як минулий раз. Ембієнт частина сподобалась менше ніж частина з активним використанням синтів. Цікаво, як це з новаторської музики фактично перетворюється в ретро-футуризм.
Вау, це настільки не мій поп-альбом, що складно уявити. Деякі аранжування - квінтесенція всього, що я не люблю в 80х. Ще й цей звук, який перекочував радянську естраду. На деяких моментах було дуже складно. Також рішення по виконанням вокальним є на деяких піснях на мій смак дуже сумнівними. Навіть дабова пісня не врятувала загальну картину
Перша половина альбому може претендувати на звання «кращий нюметал». Є хіти, фірмовий агресивний звук гурту, Корі показує весь свій ренж. Голова хитається без зупину. Друга половина альбому суттєво слабкіша. Я не дуже поважаю, коли гурти так розставляють трекліст, бо в підсумку враження від альбому дуже змазане виходить. Так власне тут трапилось. Ну і тексти звичайно 10 нюметалів з 10.
Знаю, що гурт дуже поважний і цей альбом зокрема, але це максимально не моє. Напів акустичний поп-рок з оркестровками раніше взагалі викликав стійке відторгнення. Зараз сприйняття трохи краще. Проте все одно за темпераментом та аранжуваннями максимально не моє. Дуже крутий головний хіт та дійсно чудова пісня Man on the Moon в якій вистачає динаміки для мене. Хороші тексти на альбомі, цього не можна не визнавати.
Jay-Z має досить непогане резюме для заявки на кращу реп-дискографію, якщо зважати на кількість альбомів та тривалість карʼєри. Цей альбом досить часто позначають як його кращий. Я з цим твердженням не можу погодитись, бо тут як на мене забагато прохідних пісень для такого статусу. Водночас дуже важливий та впливовий альбом. Повернення соул бітів в великий хіп-хоп руками Каньє та Джаст Блейза. Дуже сильні хайлайти, один з найбільш відомих дісів, праймовий Ем на фіті.
Мені 9 чи 10 років, я вмикаю FIFA 99 на PS і звідти після пафосної заставки починає грати The Rockafeller Skank. Супер кайф) Давно не слухав цей альбом повністю. Багато супер хітів, які було приємно згадати. Іноді потрапляються відео Baauer, де він розбрає його семплінг і завжди дуже цікаво дивитися за ходами. Не сподобалось, що багато пісень довгі, репетативні і часто хочеться щоб вони були в якійсь радіо версії та коротші.
Хронометраж цього альбому складно виправдати. 21 пісня на 90 хвилин. Дуже мало кому вдається втримати хороший рівень альбому з такою кількістю матеріалу. Тут цього точно не вдалось. Місцями тут є хороша поп-американа, місцями максимальна нудота. В той же час дуже багато текстів, особливо на любовну тематики, не проходять вайб чек. Текст в пісні про Сільвію Плат - супер кріповий несмак. Я буквально не повірив, що цей чую і довелось спеціально текст відкрити щоб пересвідчитись.
Хороший джаз-поп альбом з парою р'н'б композицій. Звук дуже прикольний та вгадується, що альбом з 80х, бо цю джазову/ф'южн основу щось постійно розбиває: чи якийсь синт цікавий чи луп з драм машини. Я б поставив йому 4.5, якщо б тут можна було половинити зірочки.
Чудовий альбом з насправді досить помірним вкрапленням латіно року (за виключенням деяких пісень) ніж можна було очікувати. Пісні іспанською набагато кращі за англамовні, які занадто наслідують умовний західний стиль.
З Сінатрою в мене завжди так складається, що коли чуєш окрему пісню, то зазвичай дуже подобається. Складно не погодитись, що голос неймовірний. Альбомами це точно не моє. Ці естрадні-джазові стандарти з оркестровками створюють належний настрій для вокалу, але водночас дуже вони одноманітні. В якийсь момент все зливається в одну довгу пісню.
Поважаю гурт, але цей альбом мені занадто авангардний
Цей гурт дуже любила музична преса і цей альбом зокрема. Я що тоді, що зараз не викупаю його.
RHCP дуже сильно так щоб прям на повторі купу разів ніколи не слухав. В Нікополі якось на межі 90х-00х чогось до рук повноформатний альбом не потрапив, а коли вже пізніше слухав сам альбом, то оцього ефекту «музики з дитинства» він якось не мав. Альбом - топ. Майже без філерів, буквально дві пісні, які мені здались просто ок. А так скрізь супер бенгери або круті пісні. Гурт цікаво слухати, бо для мейнстрім артистів всі музиканти дуже топові і за ним банально цікаво спостерігати в піснях. Однойменний хіт досі важко слухати через його інтенсивну ротацію на будь-якому музичному каналі. Альбом слухав останній раз мабуть перед їх провальним концертом в Києві на якійсь з перших ітерацій UPark. Для мене альбом на 4.5, але той випадок, коли можна округлити до 5.
Знаю, що цей виконавець дуже вплинув на сучасне покоління сінгер-сонграйтерів і взагалі дуже поважний. Є у мене в лонглісті того, що треба послухати і ось сталась нагода Враження дуже змінювались від пісні до пісні: десь дуже класний з відчутним впливом бітлів інді-рок/павер-поп, а десь досить дженерік радіо-френдлі музика. Треба буде щось ще якось послухати від нього і зокрема прогнати ще разок цей альбом
Ніколи не думав, що хауз може бути настіки вихолощений та ніякий
Об'єктивно в них далі будуть кращі альбоми, але мені цей теж завжди дуже подобався.
Це об'єктивно хороший альбом. Дуже класні фіти: чи не кращі куплети в кар'єрі від Рік Росса та Мінаж, класний вихід в Рейквана, топові приспів від різних запрошених вокалстів. Так само по продакшену вдалось зібрати класну команду, яка суттєво розширила палітру з чого Каньє семплував. Проте у альбому є свої проблеми. Не може претендувати на статус одного з кращого в історії альбом, який має пісні типу So Appalled чи Hell of a Life. Та й тексти іноді провисають. Загалом класний був період у Йе з MBDTF-WTT-Yeezus, шкода що він остаточно поїхав і перетворився в якогось еталонного довобойба.
Цей альбомчик один з небагатьох, що раніше слухав у Янга. Подобаються електронні номери, до акустичних якось серце не лежить.
4.5, звук як завжди дуже топовий, багато фірмових пісень. Точно два альбоми подобаються більше за цей, тому ставимо тут четвірочку
Класичний приклад поп-року альбому. Подобається цей альбом, дуже хітовий. Маю навіть на касеті
Розумію чому цей альбом тут є і його впливовість. Водночас мені здається, що саме така психоделічна музика не не дуже добре постаріла
Думаю доступ до наркотичних засобів був добре налагоджений під час запису цього альбому) Дуже театральний, водночас веселий і не відчувається перевантаженим, хоч є пісні по 8 хвилин
Я для себе вже досить давно зрозумів, що Депеші не мій гурт. Сподобались дві пісні, прям бенгери: Strangelove та Nothing
Досить приємний альбом, такий собі непоганий фоновий прикол або музика для радіо в машині. Не можу сказати, що без цікавих шматків чи достойних пісень, проте не настільки щоб до нього прям повертатись. Не всі тексти сподобались. Перебування в цьому списку мене трохи здивувало
Звичайно тут є претендент на топ-10 поп-хітів, але й вистачає інших хороших пісень. Трохи філерів теж є, тому оцінка 3 виглядає справедливо
Досить такий дефолтний брітпоп, хіба що клавіші іноді додають якоїсь родзинки. Є пару непоганих пісень, майже хітів. Ще один приклад якоїсь географічної чи жанрової обмеженості укладачів цього списку, бо цей альбом виглядає тут зайвим
Цікаво, що Роллінги зі своїм доробком дуже крутих пісень, не змогли записати реально видатного альбому. Цей мабуть одна з найкращих спроб, проте все одно 5 йому не можу поставити. Wild Horses - чи не найкраща їх пісня
Супер класика, залюбки переслухав
Я не очікував нічого, але музично мені дуже сподобалось, місцями прям (якщо ми говоримо на LP версію альбому на 37 хвилин). Поєднання індастріалу, крутих синтів та класичної музики перетворюють поп хіт на якийсь тоталітарний гімн. Взагалі альбом дуже просякнутий цим тоталітарним настроєм. Мені це не те щоб подобається, але на контрасті з деякими альбомами тут було щонайменше цікаво. Згадав, що вони мали заїзжати до Києва вже під час повномасштабного вторгнення, але вони позиція по війні в них уєбанська, тому й добре, що концерти скасували.
Хотів щось пожартувати про Stranger Things, але просто скажу, що це мабуть пікова точка гурту, хоч далі буде вистачати досить непоганих моментів (поганих теж)
Видатний поп-альбом, просто хіт на хіті. Smooth like butter міг би про нього сказати Phife Dawg. Ті хто зневажливо ставляться, типу, що це музика для лоббі в готелі - не шарять)
Секс, драгз і нойз рок. Дуже впливово, досі з цікавістю можна послухати історію про Валдо та коробку. Не можу сказати, що дійсно моя музика, але є в ній свій магнетизм
Якщо мені років 15 тому сказали, що я буду отримувати задоволення від гурту Boston, то я б образився) More Than a Feeling - супер хіт, топ хук. Взагалі дуже хукова музика, класний звук, приємний настрій у альбому.
Кращий у них, топовий звук, бас яскравий по всьому альбому, цікавий сонграйтінг. Чомусь по справжньому не вдалось його полюбити
Ніколи не міг позбутися відчуття, що це бісайди до Kid A, хоч тут і дуже високого рівня матеріал є
Хороший дебют й взагалі хороший альбом, досі добре слухається. Є як досить щільні танцювальні бенгери так і більш спокійні такі повітряні треки. Якщо прибрати за дужки Prodigy, то The Chemical Brothers з відривом кращий big beat гурт, який досі видає хороші релізи (No Geography 19 року дуже хороший)