Чув наживо навіть у 2013му році. Один з улюблених хіп-хоп альбомів евер, знаю його від початку до кінця. It ain’t hard to tell.

Оверрейтед, як на мене.

Люблю сонік юс 90х, а з дейдрім нейшн якось не склалось в мене.

Цікаво як Джонні Кеш (з допомогою Ріка Рубіна) зміг наприкінці життя оновити свою кар'єру. Колись випадково в секонд-хенді, здається гривень за 20, купив собі його автобіографію, написану доволі відверто. В цій книзі він детально розповідав про сесії для амерікани й напевно об'єктивно четвертий альбом є найкращим, у першу чергу через вдалий кавер на НІН. Десь напевно на початку десятих в нашій тусовці модним було слухати ці альбоми, але скажу відверто що я майже не повертаюсь до них. Тому і ставити високу оцінку не буду.

Я фанат дженезіс (причому люблю як період Гебріела, так і період Коллінза) і ця любов перейшла й на сольне обох лід вокалістів (третього не рахую, його сольне мені не дуже якраз). So це один з найкращих альбомів евер, жодної слабкої пісні. Тоні Левін ван лав.

Легенди, що тут додати. В цьому списку багато класичних альбомів про які ніби нічо і не скажеш. Ill Communication якраз такий.

Цей альбом викликає дуже сильну ностальгію за шкільними часами. В мене була касета і чітко памʼятаю як слухав цей альбом на батіному двокасетному магнітофоні й паралельно читав тексти з буклета. Не всі вчинки чи тексти Емінема постарішали гарно, але все ще його перші 3-4 релізи залишаються класикою реп музики й слухати їх мені доволі приємно (не в останню чергу завдяки ностальгії, брехати не буду)

Ніколи не слухав аббу альбомами, оце вперше спробував. Ну хз, при всій повазі до вміння написати світовий хіт, якось мені воно не дуже заходить.

ББ Кінг чи не перший блюзмен якого я почув, бо у мого Тата була касета. Але я чесно скажу, що при всій легендарності, його музика мені місцями видається ближчою до рокнролу, а місцями якоюсь занадто дефолтною. Цей концертник я ніколи не слухав і загалом мені сподобалось, бо на противагу студійкам, тут відчувається більше життя і навіть стандартні рокнрольні номери звучать задорно.

Один з найкращих концертних альбомів, у першу чергу завдяки енергетиці яку можна відчути і на записі, що не часто буває з концертниками. Є на вінілі.

Всім альбомам ЛЗ (окрім коди) я по дефолту ставлю 5.

Цікаво чому з усієї дискографії стілі ден обрали саме цей альбом. Я дуже їх люблю, і буквально будь-якому альбому який виходив після Pretzel Logic я поставив би 4 або 5.

Легенда!

Обожнюю Пола Саймона. І особливо цей альбом.

Ідеальний дебют, все ще напевно найкращий альбом в їхній дискографії.

Продовжуючи тему улюблених концертних альбомів - цей входить в мій персональний топ-10. Young man blues!

Був в мене період прям фанатіння по The National і навіть колись я обнімався з вокалістом (було дуже душевно) на концерті. Але мало було в моєму житті гуртів, до музики яких я охолонув би настільки сильно наскільки це трапилось з National. Все ще звісно люблю певні їх пісні, як, наприклад, mr november (не з цього альбому), але загалом я став якось розуміти чому цей гурт деякі люди хейтять.

З усіх джазових декад 70ті та 80ті мабуть подобаються мені найменше. Звісно ж Хербі Хенкок це легенда, а конкретно цей альбом - класика, але я не фанат фьюжну і слухає таке нечасто, переважно фоном. 3 з 5

Дуже люблю краутрок (і косміче) у будь-яких його проявах, в тому числі і крафтверк. І хоча я, мабуть, скоріше оберу ближчий до сучасної музики тур де франс, TEE це теж клас, слухаю з задоволенням.

Боуі це не моя чашка чаю, скільки не намагався його слухати.

Поважаю пет шоп бойз, місцями не дуже класно постарішав сінті-саунд, але в мене є певні ностальгічні відчуття коли я чую їхню музику, тому альбом послухав з задоволенням.

Вперше я дізнався про Телоніуса Монка десь на першому курсі університету. Тоді модним був Муракамі, я багато його читав, а також починав занурюватись у джаз. Мені трапилась книга "джазові портрети" (звісно ж російською) і звідти я дізнався про багатьох класиків. На все життя запам'ятав як Муракамі описав там Монка - "він грає наче хтось розколює лід на маленькі шматочки" (цитата неточна, але суть така). І оці монківські акорди я відтоді уявляю саме так. А альбом шикарний.

Все що Бйорк випускала після дебюту мені йде важко. Дуже поважаю її як артистку, але саме музично важко. З Vulnicura теж було так, але дві пісні прям сподобались - Lionsong та Atom Dance.

Ніколи не був я фанатом кіллерс, ба більше - мене завжди бісила пісня somebody told you і кліп на неї, який кожен день по тисячу разів крутили по ентер мьюзік колись. Але треба визнати що mr brightside це один з головних хітів тієї декади, який все ще ефектно звучить коли його хором співає натовп на концертах.

Кейт Буш це моя любов і треба сказати що в її дискографії майже нема прям поганих альбомів. Я не можу сказати що Dreaming мій улюблений, але все ж. Houdini недооцінений трек. Тут є прям все за що можна любити Кейт Буш.

У 2015му році я був на концерті резідентс і мені НАСТІЛЬКИ було некомфортно і навіть кріпово, що в мене тепер травма пов'язана з цим гуртом. Ну і власне цей альбом це жесть. В якомусь сенсі його звісно забавно слухати, бо резідентс мають свій дуже впізнаваний єбанутий вайб і я поважаю їх як акт провокативного мистецтва, але чисто на рівні гармоній і атмосфера для мене ця музика є некомфортною.

З Іггі Попом в мене схожа історія як і з багатьма виконавцями з цього списку. Я поважаю їх як особистостей і музикантів, але музично це не моє. Так само і цей альбом, де окрім вже трохи набридлої passenger, мені нічо не запам'ятовується і слухати його абсолютно нецікаво.