1001 Albums Summary

Чув наживо навіть у 2013му році. Один з улюблених хіп-хоп альбомів евер, знаю його від початку до кінця. It ain’t hard to tell.

Оверрейтед, як на мене.

Люблю сонік юс 90х, а з дейдрім нейшн якось не склалось в мене.

Цікаво як Джонні Кеш (з допомогою Ріка Рубіна) зміг наприкінці життя оновити свою кар'єру. Колись випадково в секонд-хенді, здається гривень за 20, купив собі його автобіографію, написану доволі відверто. В цій книзі він детально розповідав про сесії для амерікани й напевно об'єктивно четвертий альбом є найкращим, у першу чергу через вдалий кавер на НІН. Десь напевно на початку десятих в нашій тусовці модним було слухати ці альбоми, але скажу відверто що я майже не повертаюсь до них. Тому і ставити високу оцінку не буду.

Я фанат дженезіс (причому люблю як період Гебріела, так і період Коллінза) і ця любов перейшла й на сольне обох лід вокалістів (третього не рахую, його сольне мені не дуже якраз). So це один з найкращих альбомів евер, жодної слабкої пісні. Тоні Левін ван лав.

Легенди, що тут додати. В цьому списку багато класичних альбомів про які ніби нічо і не скажеш. Ill Communication якраз такий.

Цей альбом викликає дуже сильну ностальгію за шкільними часами. В мене була касета і чітко памʼятаю як слухав цей альбом на батіному двокасетному магнітофоні й паралельно читав тексти з буклета. Не всі вчинки чи тексти Емінема постарішали гарно, але все ще його перші 3-4 релізи залишаються класикою реп музики й слухати їх мені доволі приємно (не в останню чергу завдяки ностальгії, брехати не буду)

Ніколи не слухав аббу альбомами, оце вперше спробував. Ну хз, при всій повазі до вміння написати світовий хіт, якось мені воно не дуже заходить.

ББ Кінг чи не перший блюзмен якого я почув, бо у мого Тата була касета. Але я чесно скажу, що при всій легендарності, його музика мені місцями видається ближчою до рокнролу, а місцями якоюсь занадто дефолтною. Цей концертник я ніколи не слухав і загалом мені сподобалось, бо на противагу студійкам, тут відчувається більше життя і навіть стандартні рокнрольні номери звучать задорно.

Ех, дитинство, фіфа-98 і сонг2 яка грає по колу. Так я вперше почув blur. Нещодавно Алберн сказав ніби ту бритпоп "війну" таки виграли оазіс - і якщо брати популярність, хітовість пісень і так далі - мабуть воно так і є. Ноель Галахер це геніальний сонграйтер, який може взяти ідеальні 4 акорди і написати пісню яку буде співати стадіон. Тоді як Blur пішли іншим шляхом і писали музику набагато більш цікаву - саме з точку зору композицій, аранжувань ітд, але все ж менш хітову і все ж менш масову (хоча все одно мали шалену популярність). Parklife пройшов випробовування часом і зараз слухається свіжо й гарно.

Я дуже люблю хіп-хоп 80х і 90х, тут якраз альбом на стику декад. Конкретно щодо айс ті я ніколи не був фанатом, тексти (як і в багатьох тогочасних реперів) постарішали поганенько, але все одно мене легко купити тогочасним хіп-хопом.

Я доволі прохолодно ставлюся до сольної творчості Моріссі. Не скажу що це поганий альбом, але повертатись до нього якось не тягне. Можу виділити дві останні пісні, а особливо Tomorrow.

Відкрив його для себе буквально пів року тому. Дуже кайфова музика.

Люблю практично всю дискографію R.E.M., в кожній декаді свого існування вони примудрялись видати як мінімум один дуже сильний альбом й ще низку просто хороших. Дебютник теж доволі класний, є тут їх перший хіт Radio Free Europe і натяки на фірмовий стиль, який остаточно сформується трохи пізніше.

Виконавець класичний, але музика доволі одноманітна, хоча й звісно має дуже приємні вайби. Наче дивишся якесь feel good movie з 90х.

Ще зі школи й кліпів по ентер мьюзік я не міг зрозуміти цей гурт - він серйозний чи ні? що це за жанр? чому вокаліст переважно розповідає щось, а не співає? Але от зараз послухав і мені загалом сподобався грув.

Не мій жанр, хоча я й розумію чому цей реліз у цьому списку.

Ім'я артиста було не дуже знайоме, але коли почув першу пісню то одразу подумав "це було в якомусь кіно" - так і виявилось - вже відносно старий нетфліксовський серіал з варіацією на день бабака (втім тоді мені цей серіал зайшов). Приємна музика у Гаррі, місцями занадто бітлівська, але це не дуже великий мінус. Окремо варто виділити Jump Into The Fire, яка йде аж 7 хвилин і трохи додає альбому неочікуваного повороту. Хороша штука, залишив у бібліотеці.

Доволі дефолтний, але приємний фолк.

Не люблю такого плану музику 60х.

Одне з відкриттів цього списку. Люблю британську музику того періоду, але тут окрім пост-панку та нью-вейву зустрічається й реггі та щось подібне на елементи 2-тон ска, так що цей альбом точно ще послухаю, а про гурт почитаю детальніше.

Якщо брати всі сольніки екс-бітлів що я слухав, то цей мій улюблений, причому так було завжди. І хоча це потрійний(!) альбом, мені його завжди легко й цікаво слухати, бо тут купа різноманітних пісень, купа топових музикантів (до речі цікава історія як нікому не відомий, тоді ще підліток, Філ Коллінз, випадково потрапив на еббі роуд під час запису цього альбому, записав партії перкусії в одну з пісень, але на фінальну версію вона так і не потрапила) і загалом Джордж Харрісон у своєму найкращому вигляді.

Один з найкращих концертних альбомів, у першу чергу завдяки енергетиці яку можна відчути і на записі, що не часто буває з концертниками. Є на вінілі.

Ніколи не любив глем-рок (окрім т-рекс, якщо Болана й компанію можна вважати глем-роком). Цей альбом місцями був веселим, але не більше.

Бразильська музика займає в моєму серці окреме місце, я люблю як сучасних виконавців типу Sessa, так і класику а-ля Arturo Verocai. Club Da Esquina це радше збірка різних виконавців, ніж прям альбом Насіменто, але то напевно не так важливо. Дуже красивий і різноманітний матеріал, ну а португальська мова, як на мене, це взагалі найкрасивіша мова для музики.

Цікавий дебют загалом, хоча я б обрав для себе більш пізній період КВОТСА або songs for the deaf.

Ніколи не був фанатом цього гурту.

Важко оцінювати таку персону як Елвіс. З одного боку я ніколи не був прямо прихильником його музики, з іншого - рівень харизми просто захмарний. Тому поставлю 3 загалом.

Завжди ставився до цього гурту з повагою, але без любові. Ну тобто це гарна музика, яка зроблена профі (а чого ще чекати від таких людей як Бутч Віг, наприклад) - питань нема. І хіти є. Наприклад на цьому альбомі - Queer, це прям супер топ. Або всім відома "я щаслива тільки коли дощить…". Разом з тим я ніколи не відчував якоїсь особливої прихильності до Ширлі Менсон і пацанів, особливо якщо слухати альбомами. Власне так і тут - хіти чергуються з філерами, але слухати загалом на фоні приємно. Є тріп-хопові вайби, що завжди поважно. Не маю ніякої об'єктивної критики, але здається оцінка в 3 найбільш відображає моє ставлення до Garbage.

Всім альбомам ЛЗ (окрім коди) я по дефолту ставлю 5.

Я відкрив для себе цей альбом відносно нещодавно, здається у ковідні часи, хоча ще з давніх-давен шарив кросбі, стілс енд неш. Але сольнік Кросбі це дуже класний психоделічний фолк, такий трохи мрійливий, який дуже класно слухати якраз восени. Не на рівні з Ніком Дрейком, якщо вже розмовляти про таку музику, але все ще дуже й дуже класно. По праву має культовий статус.

В мене складні стосунки з піксіз, деякі альбоми мені більш-менш норм, але цей зовсім не подобається.

Цікаво чому з усієї дискографії стілі ден обрали саме цей альбом. Я дуже їх люблю, і буквально будь-якому альбому який виходив після Pretzel Logic я поставив би 4 або 5.

Я зрозумів що гаражний рок 60х це точно не моя музика.

Ой ні, соррі.

Альбом, який містить два МЕГА хіти. Я дуже давно не слухав їх і не скажу, що мгмт були колись моїм улюбленим гуртом, але не можу сказати що не отримав задоволення від Oracular Spectacular. Продукт свого часу, який викликає в мене приємну ностальгію.

Це, мабуть, єдиний альбом мьюз, який мені по-справжньому подобається, колись я навіть купив собі платівочку. Їх "прог" період, але не крінжовий і без зайвого копіювання квін. Knights of cydonia - гімн боротьби.

Я люблю більш пізній період The Who, це звісно стильний альбом, оця всі мод культура ітд ітп, але якось не знаю. Однойменна пісня мегахіт, інші ж для мене якось більш фоном проходять.

В цьому списку напевно буде вся дискографія Боуі й мені доведеться слухати все це наново. Хоча справедливості заради, саме цей альбом я не слухав. Мені сподобалось пару пісень, скажу чесно, та і назвати це поганою музикою звісно не можна. Але не моє.

Пару разів в житті намагався слухати Біла Келагана, не моє. Хоча я розумію що музика доволі нетрівіальна.

Така електроніка мені загалом подобається. Ставлю 3.5

3.5 Під певний настрій така музика (юк гередж?) мені дуже заходить, а деякі пісні тут прям взагалі супер. Але не сподобався другий диск, де всілякі ремікси ітд ітп.

Легенда!

Як на мене, це приклад музики яка залишилась у нульових. І тоді мені здавалось що це не надто вдалий клон нірвани (який, втім, не дратує). А зараз це просто звучить як "ок" гурт. Не знаю, важко ставити тут щось вище 3.

Тоді одразу напишу і на цей альбом R.E.M. огляд (вчора якраз переслухав і green і automatic for the people). Так, тут є мегахіт оранж краш (як я люблю цю пісню!), але загалом це дуже рівний альбом без якихось екстремумів, як на мене. Що дивно, що друга половина мені подобається більше, а таке буває нечасто, бо зазвичай гурти ставлять всі хіти в першу. Коротше якщо резюмувати - не найкращий альбом R.E.M. і навіть не їхній топ-5 для мене, але все ще дуже й дуже хороша музика.

3.5 Музика португальською мовою це моя слабкість. Тут були деякі доволі сумнівні пісні, але в цілом альбом дуже класний.

Я дуже люблю цей гурт.

3.5 Ніколи не слухав її альбомами, а насправді доволі класна музика. Сподобалось.

При всій повазі, не виходить від цього альбому отримати якесь задоволення.

Можливо мій улюблений альбом Майлза, якщо не брати sketches of Spain. При тому, що я не прям фанат фьюжна, але цей транзішн, який Майлз Девіс зміг зробити на in a silent way, вийшов просто ідеальним. Ще й шикарно вписана тут гітара Джона Маклафліна. Я б рекомендував цей альбом тим, хто не любить більш класичний бі-боп\кул, але цікавиться джазом.

Цікавий альбом, залишив собі у бібліотеці. Така приємна поп-музика 80х з нетривіальним аранжуванням і мелодіями.

Дуже люблю і поважаю Боса, колись читав його автобіографію й в той момент якраз переслухав всю дискографію. Born To Run, мабуть, найвідоміший його альбом, чи принаймні один з. Сподіваюсь в цьому списку ще буде, наприклад, nebraska або the rising, але не можна не віддати належне Брюсу на цій класиці. І звісно ж саксофон Кларенса Клемонса, який став такою саме фірмовою фішкою саунду Спрінгстіна, як і його телекастер.

Цей список альбомів місцями є сумнівним, але за що він мені подобається, так це за отакі знахідки. Звісно це типу не найкращий альбом в історії ітд ітп, але прикольно відкривати для себе отакі британські артефакти 80х. Ставлю 3.5, залишаю в себе в бібліотеці.

Продовжуємо рухатись по дискографії Боуі. Це альбом, на якому я знайшов ще одну його пісню, яка мені сподобалась і це власне Aladdin Sane. А так ставлю стандартні (для мене і музики Боуі) 3 зірочки.

З одного боку досвід слухати цілий альбом бі джиз це цікаво, але з іншого більшість пісень мені не сподобалась, буду відвертим.

Думаю що в нас цього тіпа всі знають переважно через пісню Delicate. Я власне теж. Але не так вже й давно, під час своєї улюбленої розваги - перегляду телеканалу "мтв 80х", побачив його кліп на Sign Your Name. Здається ще якраз під іншим ім'ям. Хороший артефакт того часу, як і багато альбомів в цьому списку.

Гурт і альбом, які ще зі школи зі мною. І хоча morning view я люблю більше, обидва вони (як і майже вся дискографія інкубус) ще з тих років є в мене на СД, затертих до дірок. Періодично вертаюсь до них і ніколи не розчаровуюсь.

Цікавий і досить недооцінений гурт. Rings Around The World це дуже еклектичний альбом, де, наприклад кінцівка Receptacle for Respectable звучить буквально як сучасні БТБАМ. Взагалі поважаю Райса і компанію, із задоволенням послухав цей альбом.

Ну таке

Ох як же мене бісить ван хален 80х, особливо трек Джамп. Я просто ненавиджу це клавішне інтро, а ще більше ненавиджу кліп.

Не те щоб я дуже люблю саме індійську традицію і звук ситара, але дуже подобається як Раві Шанкар пояснює прям на альбомі якісь моменти типу розмірів, або гармоній. Це цікаво.

Був період коли я дуже багато слухав Zen Arcade і взагалі цей гурт, а також їхніх кентів з мінетмен. Що сказати такий панк рок я люблю, потім весь оргкор з цього виріс.

Цей альбом ретроспективно мені подобається сильно більше ніж dear science. Don't love you дуже клас. Загалом десь на 3.5.

Завжди дивувало як аркейд файр так внаглу підрізали Heart Of Glass у своїй пісні Sprawl II

Однозначно 5 зірочок, пощастило побачити їх реюніон наживо.

Дуже неординарний альбом, який вміє дивувати. Джоанна Ньюсом створює тут певну казкову атмосферу, але при цьому ти розумієш що ця казка - доросла. Авант-поп, 5 довгих пісень, цікаве аранжування. Музика, яку цікаво досліджувати.

Ідеальний поп-альбом. Я взагалі не всі періоди Мадонни люблю, але вражений тим як вона змінювала свій стиль і музику протягом кар'єри.

Один з найкращих альбомів в історії музики.

Не люблю цей гурт і ніколи не розумів їх.

Якось приємно мені слухати ману чао, можливо через ностальгію. Не знаю що він там зараз, але оці старі альбоми заходять гарно.

Чесно - мені нудно від цього альбому.

Класний ретро альбом.

Обожнюю Пола Саймона. І особливо цей альбом.

Цей альбом ніколи не слухав повністю. Тут є мегахіт звісно (саундтрек до чудового фільму graduate з Дастіном Хоффманом), але в цілому якось не дуже мені сподобалось, при всій повазі до обох сонграйтерів.

Ставлю традиційні 3 для Боуі.

Я люблю блюзові кавери від БК, chulahoma або delta cream - це прям воно. Їхній сольний матеріал звісно непоганий, навіть оцей поп-період; але якось не знаю.. блюзова форма личить їм більші ніж стадіонні хіти. Ще згадав що дуже любив їхній проект blakroc

Dear God одна з найкращих поп-пісень евер з погляду тексту. Втім, як на мене, всі інші треки на альбомі навіть близько не дотягують до неї.

Ідеальний дебют, все ще напевно найкращий альбом в їхній дискографії.

Оце класна дуже штука! Тут вам і Лінч і Нік Кейв, все різноманітно й цікаво. До свого сорому не слухав сольне Баррі Адамсона, можна подякувати цьому списку що трохи відкрив мені очі.

Ніколи цей гурт не викупав.

Тут є пісня від якої тошно (Somebody to love), бо юзали її тупо всюди, але в цілому - дуже непоганий альбом тієї епохи. Але щось я не можу слухати загалом подібну музику 60х без якогось враження ніби дивлюсь фільм про ті часи. Не виходить бути об'єктивним, бо вся ця музика для мене звучить як саме референс до епохи, а не щось окреме.

Важко ставити оцінку. З одного боку Стен Гетц це класика і його дуже кайфово слухати влітку, з іншого боку його музика - особливо тут - трохи занадто романтична, як на мене.

Це мегастиль.

Ні, не моє.

Я поважаю Доллі Партон, але такий кантрі-сторітелінг веселий мені не те щоб прям не подобається, але й якось прям кайфанути від такого не можу.

Саме цей альбом я, здається, ніколи й не слухав. Дуже різноманітний, можливо затягнутий, але мені було цікаво. Ще й обкладинка топ.

Що тут скажеш

Щось дуже дивне. Я слухав слухав і не зрозумів взагалі що це.

Дуже прикро що АФ мало того що осоромились з кенселінгом, так ще й відверто втратили хист до музики, бо слухати їхні останні альбоми неможливо. А от Suburbs я обожнюю. Наживо це теж було прекрасно, майже до сліз.

Насправді доволі непогано, хоча місцями звучить як типова музика 80-х. Дивно, але останні три пісні мені сподобались найбільше, особливо Glittering Prize, а також Kings Is White And In The Crowd. Загалом Once Upon a Time мені як альбом подобається більше (і не тому, що там головний хіт сімпл майндс), але і цей альбом достойний насправді. 3.5

Я вже давно хочу якось уважно послухати дискографію Тома Петті, можливо це буде якраз початок, якраз дебютнік. Мені сподобався звук і деякі пісні (наприклад перша), загалом доволі стандартний РОК вайб (місцями сильно нагадало роллінг стоунз), але слухається приємно.

Абсолютно не моє

Вже не гітарний, а радше "оркестровий" альбом Бека. Все ще доволі цікаво, звісно ж чути і його надзвичайний талант як мелодиста, але на мій смак трохи нудно.

Дуже люблю краутрок і хоча четвертий фауст не є прям каноном жанру (що краутроку, що косміче), це все одно дуже класний і різноманітний альбом від одного з найцікавіших гуртів тієї сцени.

Неочікувано мені сподобалось, при тому, що я не фанат Боба Марлі загалом.

Взагалі не шарив цей гурт і якось спочатку не зрозумів що альбом робить в цьому списку, але з кожною наступною піснею мені загалом подобалось більше. Дуже приємний поп-рок, цікаві мелодії, такий філ-гуд вайб. Альбом собі залишив, послухаю ще щось з їхньої дискографії.

Класна весела музика, мені ще сподобались тут футбольні референси, як, наприклад пісня присвячена Зіко.

Кілька заходів в мене було у музику Фіони Еппл і жоден не закінчився успіхом. Tidal аналогічно.

Ну не знаю, доволі дефолтний сольний альбом від лідера піксіз. Одна пісня сподобалась, а так загалом фоново.

Я розумію що на той час це була революційна музика, але зараз знов-таки я сприймаю це як якийсь застарілий артефакт того часу, який зазвичай в фільмах звучить. Слухати це якось окремо в мене не вийде.

Я не фанат жанру, але цей альбом прям дуже топ. Все як треба, шумно, агресивно, швидко.

Я ніколи не любив Animal Collective, але так склалося що був на їхньому концерті у 2013 му році. Здається тоді з цього альбому щось грали. І концерт мені загалом сподобався, наживо все це якось цікавіше. А студійно не дуже йде, я навіть сам не можу пояснити чому.

В школі в мене був однокласник, який був фанатом гурту Yes і це був навіть мем в нас, бо більшість людей з нашої шкільної тусовки тоді слухали або нюметал або якийсь блек (така в нас школа була). Але особисто я завжди любив Yes причому як їхні ранні класичні альбоми, так і менш відомі типу tales of topographic oceans або більш попсові типу 90125. Конкретно Yes Album це період, коли гурт ще не скотився в надскладні структури і мега ньорд енерджі (рік Вейкман у костюмі чарівника і оце все, хоча до речі на цьому альбомі Вейкман ще й не грав), а натомість вдало працює з формою. Також треба відмітити Стіва Хоу і акустичну замальовку Clap. Коротше від мене тут точно 5 зірочок, я цей гурт слухаю вже більше ніж 20 років свого життя.

Загалом не дуже моє, але пісня we will not be lovers дуже сильно мене зачепила. Неймовірна атмосфера та емоційність. За пісню 5, за альбом скоріш 2(?), загалом 3.

Якось не слухав цей гурт, а втім, альбом хороший. Місцями неочікувані ходи є. За звук сирени мінус звісно. Послухаю ще.

Як на мене, то абсолютно звичайний альбом, якщо не сказати посередній. Можливо я просто не великий прихильник Моріссі.

Скажу чесно - вперше послухав цей альбом повністю. Не знаю що й сказати, дефолтна музика, пару пісень окей, все інше абсолютно фоном пройшло. Головна пісня звісно супер хіт, але сприймати її якось об'єктивно доволі важко.

Слухали сольне, тепер спільний альбом. А далі ще мабуть буде КСН енд Янг. Не знаю, це класика, не можна сказати що тут щось не так. Але я таке майже не слухаю, тому суб'єктивно вище 3 поставити не можу.

Це клас, ранній Нік Кейв, крейзі енергетика.

Продовжуючи тему улюблених концертних альбомів - цей входить в мій персональний топ-10. Young man blues!

Є щось таке у музиці біч бойз, що важко артикулювати. Мені цікаво до них повертатись інколи, хоча не зовсім прям мій стиль.

Черговий кантрі альбом, мені не сподобався.

Не дуже викупаю цей альбом

Був в мене період прям фанатіння по The National і навіть колись я обнімався з вокалістом (було дуже душевно) на концерті. Але мало було в моєму житті гуртів, до музики яких я охолонув би настільки сильно наскільки це трапилось з National. Все ще звісно люблю певні їх пісні, як, наприклад, mr november (не з цього альбому), але загалом я став якось розуміти чому цей гурт деякі люди хейтять.

Несподівано прям сподобалось мені. Гарна музика, хітова та навіть різнопланова місцями.

А це гарний фолковий Ніл Янг. Приємний альбом.

Ще один класичний гурт, який я так і не полюбив. Мені здається що навіть сольніки Веллера мені заходили більше. Сподобалась остання пісня, Scrape Away. А так пройшло фоново більш.

Дуже кайфовий запис - ідеальний мікс ска, реггі та даб музики, правильний саунд, політичні тексти.

З усіх джазових декад 70ті та 80ті мабуть подобаються мені найменше. Звісно ж Хербі Хенкок це легенда, а конкретно цей альбом - класика, але я не фанат фьюжну і слухає таке нечасто, переважно фоном. 3 з 5

Дуже люблю краутрок (і косміче) у будь-яких його проявах, в тому числі і крафтверк. І хоча я, мабуть, скоріше оберу ближчий до сучасної музики тур де франс, TEE це теж клас, слухаю з задоволенням.

З усіх альбомів 60х, що були у цьому списку, Black Monk Time був найцікавішим для мене (принаймні поки що). Перша пісня взагалі майже панк.

Боуі це не моя чашка чаю, скільки не намагався його слухати.

Поважаю пет шоп бойз, місцями не дуже класно постарішав сінті-саунд, але в мене є певні ностальгічні відчуття коли я чую їхню музику, тому альбом послухав з задоволенням.

Вперше я дізнався про Телоніуса Монка десь на першому курсі університету. Тоді модним був Муракамі, я багато його читав, а також починав занурюватись у джаз. Мені трапилась книга "джазові портрети" (звісно ж російською) і звідти я дізнався про багатьох класиків. На все життя запам'ятав як Муракамі описав там Монка - "він грає наче хтось розколює лід на маленькі шматочки" (цитата неточна, але суть така). І оці монківські акорди я відтоді уявляю саме так. А альбом шикарний.

Все що Бйорк випускала після дебюту мені йде важко. Дуже поважаю її як артистку, але саме музично важко. З Vulnicura теж було так, але дві пісні прям сподобались - Lionsong та Atom Dance.

Ніколи не був я фанатом кіллерс, ба більше - мене завжди бісила пісня somebody told you і кліп на неї, який кожен день по тисячу разів крутили по ентер мьюзік колись. Але треба визнати що mr brightside це один з головних хітів тієї декади, який все ще ефектно звучить коли його хором співає натовп на концертах.

Кейт Буш це моя любов і треба сказати що в її дискографії майже нема прям поганих альбомів. Я не можу сказати що Dreaming мій улюблений, але все ж. Houdini недооцінений трек. Тут є прям все за що можна любити Кейт Буш.

У 2015му році я був на концерті резідентс і мені НАСТІЛЬКИ було некомфортно і навіть кріпово, що в мене тепер травма пов'язана з цим гуртом. Ну і власне цей альбом це жесть. В якомусь сенсі його звісно забавно слухати, бо резідентс мають свій дуже впізнаваний єбанутий вайб і я поважаю їх як акт провокативного мистецтва, але чисто на рівні гармоній і атмосфера для мене ця музика є некомфортною.

З Іггі Попом в мене схожа історія як і з багатьма виконавцями з цього списку. Я поважаю їх як особистостей і музикантів, але музично це не моє. Так само і цей альбом, де окрім вже трохи набридлої passenger, мені нічо не запам'ятовується і слухати його абсолютно нецікаво.

Чесно скажу цей гурт пройшов повз мене й от зараз слухав вперше. Хороший приклад британської музики 80х, приємна секція духових, соул, мені таке подобається.

Ніколи не слухав пана Руфуса, це був перший раз. Якщо прибрати першу пісню і пару останніх, то мені сподобалось. Місцями нагадало по гармоніях і загальній атмосфері редіохед, місцями якийсь барокко-поп типу аркейд файр. Не знаю, досить цікава музика, але без вау ефекта. Ну і за Gay Messiah окрема повага.

Саме цей альбом Хендрікса щось мені зовсім ніяк. Кавер на Ділана звісно гарний, але чесно кажучи більшу частину альбому мені слухати було просто нереально скучно: "джіпсі ууу бейбі джипсі" -> *10 годин пентатоніки*

Ще зі школи це мій улюблений альбом у нірвани. Все про нього вже сказано-пересказано, Альбіні ітд ітп

Не моє, соррі.

Щось в мене цей сайт не зберіг попередню рецензію. Якщо коротко - такий фолк я люблю. Ідеальна музика щоб включити вранці в неділю.

Дуже гарний альбом, прямо відкриття з цього списку. Такий джаз я люблю, вплив африканської тут відчутний звісно, але без надмірності (особливо якщо не брати до уваги останню композицію). Також сподобалась робота піаніста тут.

Послухав перший трек, не дуже моя музика, тому буду скіпати.

Доволі нудний інді\чамбер-поп. Так, аранжування й оркестровки красиві, але для мене це не рятує Nixon на жаль. Інколи правда нагадало дестройер, це, мабуть, найкращі моменти альбому.

Все-таки послухав цей альбом, були несподівани місця - як-то фрі гітар соло або якісь референси до бітлз, були доволі цікаві в музичному плані моменті, але альбом сильно затягнутий і я втомився від нього.

Я не знаю що тут сказати. Я ще десь з року 2006 фанатів по radiohead, але скажу відверто - саме ОК компʼютер ніколи не входив в мій топ-3 їхніх альбомів. Звісно це знаковий реліз, про який все сказано-пересказано. Звісно тут є шикарні пісні, просто геніальні. Але він для мене все одно стоїть нижче In Rainbows, Kid A, Amnesiac, Hail To the Thief і навіть Moon Shaped Pool. Але як поставити менше 4?

Зараз звісно стидно оцінювати лімп бізкіт позитивно, бо всім відомо який чорт Фред Дарст. Якщо ж залишити це за дужками, то цей альбом я слухав просто мільйон разів і знаю там кожну ноту і кожне слово буквально. В школі ЛБ були одним з моїх улюблених гуртів, якраз клас 7-9 десь, і цей альбом я мав спочатку на касеті, а потім і на СД. Насправді в музичному плані вони завжди були дуже цікавими, бо гітарний стиль Веса Борланда є унікальним, Джон Отто це джазовий драммер оригінально, та і взагалі ритм-секція сильна в них. Тексти звісно гамно, але треба віддати належне Фреду, він завжди вмів зробити хукову вокальну мелодію. І на цьому альбомі нема слабких пісень, як на мене. Тому якщо просто оцінювати не як українець - я б поставив 4, забравши одну зірочку за тексти, а якщо як українець - то 1. Тому поставлю середнє - 3.

Якось ніби прийнято не любити ю2 і вважати їх чи то моветоном, чи то поганим смаком, я хз. Можливо це й справедливо для пізнього періоду їхньої творчості, а от у 80х, як на мене, вони робили дуже непогану музику. Джошуа трі це прям класика, хітів тут купа, але мабуть варто виділити bullet the blue sky, на яку купа "важких" гуртів робили кавер і взагалі мені здається що це той трек, який вплинув на появу RATM. Коротше не знаю, хороший альбом.

Кьортіс Мейфілд це американська легенда. Я люблю таке інколи послухати, соул, мотаун оце все. Стильна музика, звісно ж з політичним контекстом. Не можу сказати що прям фанат саме цього альбому. Але знов-таки, це те що я люблю включати вранці на вихідних. Поставив би 3.5, але оскільки не можна, то все ж 3 буде.

В мене був друг, який фанатів від Doves. Десь 3-5 курс університету це мій пік прослуховування цього гурту, особливо альбому Kingdom of Rust. Я знаю що дебютник вважається чи не найкращім їхнім релізом і мені самому завжди дуже подобалась пісня Here It Comes, але от зараз я послухав і якось воно мені дуже прісно (окрім цієї пісні власне), не знаю. Втім все одно доволі приємна ностальгія + я згадав що в цьому році в них вийшов новий альбом, треба послухати все ж.

Talk Talk це один з моїх найбільш улюблених гуртів, можна сказати топ-3 оверолл. Їхню трансформацію з попмузики 80-х у те, що потім стали називати пост-роком, треба досліджувати як приклад безмежної творчої свободи. І саме Colour Of Spring став перехідним альбомом, де гурт ще по суті грав поп-музику, але вже трохи дав волю експериментам. Я слухав ці пісні безліч разів і вони мені ніколи не набридають.

Щось якось зовсім не пішло сходу. Поміняю на 2, бо мені не сподобалось зовсім.

Не складається в мене зі студійками прінса загалом, але його живі виступи я дуже люблю. На 1999 ще й багато пісень безбожно та невиправдано затягнуті.

Переважно доволі нудний альбом, але дві пісні мені дуже сподобались - The Calvary Cross і остання The Great Valerio.

Я розумію впливовість і все таке, але оці ретро-синти в мене викликають якусь неприємну ностальгію, тому на жаль ні, я не люблю Жана-Мішеля Жарра.

Є в цьому списку альбоми, які постарішали так собі й залишились артефактами певних епох. Особливо це стосується альбомів 80х, які (як на мене) найбільше підпадають під "погано постарішали" з точки зору саунду ітд ітп. She's So Unusual не сказати що поганий реліз, спочатку мені взагалі трохи нагадало жіночу версію Спрінгстіна, але все одно якось важко його слухати зараз. Girls just want to have fun це звісно світовий хіт, втім не бачу причин слухати цей альбом ще раз колись.

Я чітко пам'ятаю момент коли вперше почув цей альбом (клас 7й напевно) і сказав своєму другові, що "таку важку музику я не можу слухати". Звісно тоді я не знав, що потім буду слухати гурти, порівняно з якими сліпнот це радіофрендлі гурт (що в принципі так і є місцями), але був час коли вони для мене уособлювали максимум метала. Насправді далеко не вся мазафака постарішала добре, але цього не скажеш про сліпнот. Мабуть, з усієї їхньої дискографії я обрав би айову, але дебютник (альбом з іншим вокалістом не рахуємо) все ще звучить по-справжньому агресивно, швидко й неспинно. Сучасна класика.

Це вже третій альбом R.E.M. в цьому списку (і я впевнений що буде ще). Як я вже писав в рецензії на мурмур, це "мій" гурт, в кожній декаді вони примудрялись видати класний матеріал, хоча й грішили філерами. Automatic for the people вважається чи не найкращим їхнім релізом, принаймні для середньостатистичного слухача, бо тут є їхній головний хіт після реліджн - everybody hurts. Але навіть якщо не брати цю пісню, то альбом кайфовий, Майкл Стайп як завжди пише цікаві метафоричні тексти, а man on the moon, присвячена Енді Кауфману, завжди була однією з моїх улюблених пісень R.E.M. До речі й кіно, де ця пісня була саундтреком, теж дуже щемке, завжди його любив.

Я не фанат хіп-хопу нульових, це ніби й непоганий альбом, але я від такого не кайфую.

 Завжди любив фетбой сліма, це один з найкращих його альбомів, з хітами які звучали з кожної праски. Вчора переслухав з задоволенням.

Я дуже люблю стілі ден і багато їх слухав, але чомусь сольне Фагена пройшло повз мене взагалі. Стилістично це схоже на стілі ден переіода gaucho, мабуть. Дуже класний джаз-поп, як вміють тільки вони (але у цьому випадку він один). Пишуть що до всієї позитивної атмосфери тут ще додається концепт і певна автобіографічність текстів. Коротше клас, що тут сказати.

Ніколи не любив Сантану.

Я не знаю як оцінювати Сінатру. З одного боку це настільки вже набридла штука, що я навіть не знаю. З іншого боку це дуже красивий голос і пісні що вже стали частиною світової культури. Поставив би 3.5, але тут такої оцінки нема.

Класний альбом у дискографії крімзон, приблизно з нього починається мій улюблений їхній період (далі були старлес та ред). Шикарне поєднання прог-року та чогось більш імпровізаційно-авангардного (місцями мені тут згадується Райх, місцями Белла Барток). Також присутній хіт Easy Money. Сильний матеріал від одного з найкращих гуртів евер.

Як напевно багато хто, я вперше почув цей гурт коли вийшла відома серія брейкін бед, де Уолтер Вайт вимовив своє коронне stay out of my territory. І як же я тоді був вражений цією піснею, я подумав ще - як я міг пропустити цей гурт, це ж тупо геніально! І яким же було моє розчарування коли я послухав їхні альбоми. Власне зараз я ще раз спробував зацінити Dear Science і результат той самий. Звісно назвати це поганою музикою я не можу, але і виділити більше ніж 2-3 пісні теж не можу. Якась слабка електроніка, абсолютно нехукові приспіви ітд. Але DLZ все ще геніальна

дінь-дон-дон каліфоУурнія Якщо серйозно, то хз як вже можна оцінювати цей альбом обʼєктивно. До того ж тут є моя улюблена пісня рхчп - road trippin'. З іншого боку я не можу сказати що хоч раз включив послухати каліфорнікейшн в останні років 10 десь. Тому поставлю 4, хоча звісно цей альбом обʼєктивно заслуговує на пʼятірку.

Не мій улюблений альбом Елліотта Сміта, але якщо враховувати що це один з найкращих музикантів евер для мене, то навіть figure 8 я менше ніж 4 не можу поставити. Але й не поставлю 5, бо що ж тоді ставити xo або either/or?

Таке враження що я знаю цей гурт з якогось глибокого дитинства. Але це завжди для мене була категорія "електро", причому така типу клубна музика, яку я ніколи не любив. Вперше сьогодні спробував послухати альбом - не дуже сподобалось якщо чесно.

Всім зрозуміло що Каньє абсолютний довбойоб, але.. Цей альбом з моменту його виходу був для мене прям 10 з 10. Ідеальний семплінг (кінг крімзон, афекс твін, блек саббат ітд), бенгер на бенгері, кайфовий звук. Навіть маю My Beautiful Dark Twisted Fantasy на потрійному вінілі. Тому, попри особистість автора, я ставлю 5.

У Ніла Янга величезна дискографія і з деякими альбомами в мене є конект, а з деякими нема. Ось тут я щось якось послухав, дуже фоново пройшло.

Я б збрехав, якби сказав що часто слухаю реггі або є фанатом Боба Марлі. Разом з тим цей альбом дуже класно зроблений, дуже легко слухається і не дарма мабуть вважається класикою.

Не моє

Включив цей альбом і згадав чому мені ніколи не подобався міт лоаф.

Люблю цей альбом, бо тут strangelove, а це моя улюблена пісня ДМ. Взагалі я не те щоб прям мегафанат цього гурту, проте послухати інколи люблю. Music for the Masses дуже віддає 80ми й в даному конкретному випадку мені це подобається.

Я наче і люблю такий стиль (блю айд соул, АОР, оце все), але цей альбом доволі нудний. З іншого боку дуже сподобалась Spanish Dancer.

Я дуже люблю і поважаю цей гурт, але їх пізній період мені подобається набагато більше.

Черговий непоганий гурт з брітпоп ери. Я таку музику люблю, вона мене чомусь ностальгічно так повертає у часи дитинства, коли я дивився англійську прем'єр-лігу по телевізору й слухав всілякі там оазіси ітд ітп. Charlatans не такі відомі, але в мене колись був СД з їхніми бест хітс, то я любив послухати інколи. Гарний альбом, попав в настрій сьогодні.

Один з 3-4 альбомів стоун, які я люблю. Браун шуга і вайлд хорсес - мега хіти, та і взагалі прикольно.

Це сходу 5. Топ концерт, де сам контекст і історія не менш цікаві за музику.

Не люблю цей гурт.

Багато годин було проведено з цим альбомом ще зі шкільних часів і здається був момент, коли я вмів грати на гітарі всі основні ріффи звідси. Я насправді люблю всю металіку до сеінт енгер (включно) і більшості з альбомів поставив би високі оцінки. А тут й поготів.

Супер класика, яку приємно слухати майже під будь-який настрій.

Гурт і саунд які вплинули просто на безліч інших виконавців. Дуже стильно все. Класика.

More than a feeling дістала мене ще в часи дитинства, коли її крутили по євроспорту в рекламі постійно. Я в принципі поважаю АОР рух, як щось таке добре і позитивне, але не більше ніж на три зірочки.

Цей альбом я поважаю.

Один з улюблених альбомів рх, а pyramid song - одна з улюблених пісень.

Взагалі якщо так брати, то Pink Moon це мій топ-5 альбом евер. Я обожнюю Ніка Дрейка, особливо слухати його під таку погоду як зараз у жовтні. Цей альбом мені трохи менше подобається.

Здається колись вже слухав, але не був впевнений. Дуже приємний барокко-поп, об'ємний красивий саунд. 3.5 поставлю, бо якось не вистачило хітів, але цей альбом залишу собі в бібліотеці.

Шикарний альбом, який гарно постарішав. Suburbs люблю більше, але тут впевнені 4 зірочки від мене.

Елвіс Костелло це загадка для мене. Багато разів я намагався слухати, але так і не зміг зрозуміти прикол цієї музики. Звісно ж це не є поганий альбом або щось таке, але і зрозуміти в чому суть я не можу.

Я обожнюю лз і - на відміну від більшості батяроку - вони дуже різноманітні майже на кожному своєму альбомі. Так і тут - від рок-хіту immigrant song до дивної friends (одна з улюблених пісень в них), фолку gallows pole або класичного блюзу since I've been loving you. В їхній дискографії нема слабких альбомів (окрім коди).

Кросбі послухали, послухаємо і Стіллза (до цього якось не доводилось його сольне слухати). Ну таке, нічого особливого, якщо чесно. Типовий РОК тих часів.

Колись давно я дізнався про цей гурт з каналу ентер мьюзік, де розповідали саме про цей альбом. Але гаражний рок потім змінився на майже поп-музику (втім непогану), навіть на концерті був колись. Не можу сказити що Kings of Leon для мене постарішали добре, якось я зовсім розлюбив їхню музику, що ранню, що пізню.

Класика батяроку, треба визнати що тут майже нема прохідних пісень. Пам'ятаю як вперше почув child in time (у себе на районі, у дворі, мій кент виніс диск з цим альбомом і ми сиділи слухали) - мене сильно вразив вокальний діапазон Гіллана. Але згодом, коли я слухав вже більш уважно мене, по-перше, завжди бісив звук і продакшн, а по-друге - й самі пісні якось почали подобатись сильно менше. Треба сказати що період Ковердейл-Хьюз мені зараз заходить набагато більше.

Черговий британський альбом з 80х по квоті цього списку. Друга пісня прям сподобалась, але все інше - зовсім ні. Послухав і забув.

Я не великий прихільник хіп-хопу нульових, втім цей альбом має якусь позитивну енергетику. Слухати були приємно. 3.5

Тут нічого додати до 5 зірочок.

Це гарний альбом з безліччю хітів, перші 5 пісень настільки високого рівня, що тримати цю планку далі важкувато й альбом очікувано просідає під кінець. Загалом - все ще люблю. Знаю що люди хейтять колдплей, але я цей хейт ніколи не розумів.

Тут буде вся дискографія Боуі, я впевнений.

Абсолютно не мій гурт, я навіть не можу якось описати цю музику, настільки вона для мене абстрактна.

Це класний гурт і альбом з купою хітів. Вчора послухав з великим задоволенням.

Наче й ок гурт і музика непогана, але якось надто фоново для мене пройшло.

Прикольно, що оцей доволі простий звук\продакшн цього альбому найкраще як dry і не опишеш. Сухі гітарки, чіткий бас, все таке ніби слухаєш гурт який грає на репетиційній базі. Але в гарному сенсі, мені це тут подобається. З дискографії пі джей харві для себе особисто я обрав би щось більш пізнє, але тут впевнені 3.5

Альбом, який постійно піарили в журналі "класік рок" як ледве не найкращий альбом евер і ось власне в часи коли я цей журнал купував (себто мої роки в університеті) я намагався слухати. Disraeli Gears це для мене з тих альбомів, про які я нічого поганого не можу сказати, але й сказати що мені подобається - теж не можу.

Тут особливо нічого і сказати

Доволі цікавий альбом. Я Тіма Баклі знаю по більш фолковому періоду, а тут і вібрафон і якісь джазові референси - не очікував трохи.

Я дуже люблю Коена, але оцей його електронний період мені взагалі не йде і ніколи не йшов. Постарішав цей звук погано, як на мене. Досі не розумію чому цей альбом є одним з найпопулярніших у Коена. Звісно тут присутній його фірмовий шарм та харизма, а також класні тексти, але чисто музично мені це не подобається.

Сольна класика від Маккартні, тут є прям мегахіти типу let me roll it або mrs vandeblit, а також моя, мабуть, улюблена пісня з його сольної творчості - bluebird. Сольна творчість сера Пола це цікава штука, я нещодавно ще слухав Ram, теж альбом який заслуговує уваги, як приклад.

Цей альбом я і тоді не полюбив (було враження що каньє дізнався про дез гріпс - яких я теж не люблю - і намагався щось подібне зробити). Після мого улюбленого MBDTF цей альбом був для мене розчаруванням. Слухати зараз нема бажання тим більше.

З одного боку цей альбом дуже британський, тут дуже і дуже сильно відчувається вплив бітлз, а десь навіть критики й порівнюють його з сержантом; а в якомусь сенсі відчувається вплив взагалі всієї психоделічної музики, мені, наприклад в останній 17-хвилинній пісні Cop Shoot Cop чується Can. Ну і загалом це все весело, приколи з губною гармошкою сильно нагадують те що потім 20 разів переюзали кінг гізард. Але все ще зловив себе на відчуті, що саме пісень мені тут не вистачає, хоч форма і цікава. Альбом досить часто для мене переходить в якийсь фоновий режим. З пісень найбільше подобаються Come Together і власне Cop Shoot Cop.

Знав звідси only love can break your heart (звісно), решта альбому теж доволі цікава місцями.

Музика Ділана - загадка для мене. Не люблю.

Вперше послухав повністю альбом Тейлор Свіфт. Не зрозумів за що її хейтять. Шалену популярність теж мабуть не зрозумію вже, але тут є хороші пісні, особливо фіти. Серед них виділив би фіт з хаім. 3.5

Я дуже люблю Ніка Кейва, але є певні нюанси. Boatman's Call мені завжди здавався надто сентиментальним місцями, і в ньому майже відсутнє те за що я Кейва власне люблю - оця безумна енергія, циклічні паттерни, вокальна розповідь у стилі проповідника. Навпаки - альбом спокійний, переважно базується на фортепіано. Тут звісно є суперхіти типу People Ain't No Good або Into My Arms, яку Кейв грає здається на всіх концертах; але Boatman's Call це точно не мій топ з кейвівської дискографії. 3.5

Легкі 5 балів, на цьому альбомі я знаю кожну ноту, мабуть, слухаю його дуже давно та навіть колись грав кавери на приблизно половину пісень звідси. Alice in Chains все ще один з моїх улюблених гуртів евер.

Знов легка п'ятірка. Блискавичний дебют, можливо навіть найкращий альбом оазіс у кар'єрі. Хіт на хіті, кайфовий шумний саунд, Columbia - одна з найбільш улюблених їхніх пісень.

Можливо не настільки гарний реліз як їхній дебютник, але все одно один з найкращих альбомів у дискографії корн. Добре пам'ятаю як купив його на касеті, коли був десь у 8-му класі, мабуть, і мені ця музика здавалась дуже важкою, особливо пісні типу Reclaim My Place. Також відмічу My Gift To You, атмосферна та емоційна пісня.

Ще один альбом The Jam в цьому списку, ще одна трійка від мене. Сказати майже нічого, просто окей музика.

І хоча я провів дуже багато годин, граючи у фіфу 98, завдяки чому сонг2 стала однією з улюблених пісень мого дитинства, однойменний альбом blur не входить у список моїх улюблених. Тут є свої цікаві моменти, особливо що стосується саунду, і, чесно кажучи, ця музика загалом цікавіша ніж у їхніх одвічних конкурентів з оазіс. Але що стосується хітів, то блур далеко позаду.

3.5 Гарний альбом, мені подобається музика Сюзанни, те як вона будує вокальні гармонії. Деякі пісні звучать занадто наївно, але то таке.

Якщо вже слухати Джеймса Брауна, то слухати у концертному варіанті. Енергетика мені подобається, але більше 3 поставити тут не можу.

Що тут ще можна поставити окрім 5? Ви тільки подивіться на склад музикантів на цьому альбомі.

Я познайомився з музикою Jane's Addiction у школі, завдяки каналу ентер мьюзік, але першим їхнім альбомом для мене став Strays. І тільки сильно пізніше я вже послухав класичні ранні альбоми. Це дуже кайфовий приклад гітарної музики кінця 80х - початку 90х, все доволі вигадливо, цікаві форми, нестандартний вокал Перрі Фаррела. Дуже люблю цей гурт, хоч і закінчив він стидно, бійками на концертах і так далі.

Я в абстрактному хіп-хопі не дуже шарю. Цей альбом послухав і нічого не запам'ятав.

Я розумію важливість Shaft (як кіно, так і музики) для афроамериканської культури. Втім слухати ці інструментали як альбом не дуже цікаво.

Альбом відомий передусім звісно через севен нейшн армі. А я згадую як був десь у сьомому чи восьмому класі й друг моїх батьків, підігнав мене elephant на СД зі словами що це його улюблений новий гурт. Не скажу що мені тоді сильно сподобалось, та і зараз якщо чесно для мене це не дуже зрозумілий феномен. Є звісно і цікаві пісні, особливо що стосується саунду. Але загалом таке, серединка.

Ізі 4. Топ гурт, перша половина мегатоп, ідеальний краутрок. Але оці джемові всраті композиції я люблю менше, тому не 5. Future days поставив би впевнену пʼятірку.

У часи юності не розумів цей гурт і якось ніколи не слухав уважно. А от зараз дуже сподобалось. Є тріп-хоп елементи, можливо навіть деяке копіювання портісхед місцями, красивий вокал, гарні мелодії.

Послухав і забув, навіть важко щось сказати. Приємна музика загалом.

Я люблю голос Шинейд О'Коннор і дуже поважаю її. А також неодноразово намагався слухати альбомно і ніколи мені не заходило чомусь. Ще раз ось спробував послухати цю класику, враження ті самі. Просто типу окей, є головний її хіт (краще ніж оригінал), є гарні пісні, є нудні.

Не люблю Боба Ділана.

Легенда! Дуже м'який альбом для спокійного вечора вдома. 3.5

3.5 The Smiths загалом напевно все ж не мій гурт, але не можу відмовити їм у стилі, а також у вмінні написати хіт.

Класний альбом, який має оцю магію DIY релізу, а також показує яке чудове відчуття мелодії вже тоді мав Дейв Грол. Можливо не прям найкращий альбом в їхній дискографії, але точно один з найбільш душевних.

Поважний гурт і альбом приємний. Desire Lines улюблена пісня тут.

Легенда! Все дуже стильно і красиво.

2.5 Черговий альбом з 80х про який хз що сказати.

Не шарив цей проєкт, але альбом сподобався. 3.5

Спочатку думав що зовсім не моє, але тут присутні свої, так би мовити, моменти. Пісня де перераховуються різні виконавці, хітові In My Arms Paris або Four Hundred. Не те щоб прям моє, але 2.5 поставлю.

Чергова класика. Чергова 4 від мене.

Сильно не моє.

Ізі 5

Класика

Спочатку подумав що це якась дефолтна американа, але загалом було цікаво, особливо пісні типу J'ai fait tout.

Набір доволі дефолтних різдвяних пісень. Хз як це оцінювати...

Класика

Один з найбільш улюблених альбомів евер.

Класика! Вперше почув ще на збірці "мз3 КОЛЛЕКЦИЯ", які в Харкові продавались на книжковому ринку.

Між Біллі Джоелом та Елтоном Джоном я завжди оберу Елтона Джона. Але треба визнати наскільки канонічним став семпл зі The Stranger. Взагалі в мене з Біллі Джоелом складні стосунки, деякі пісні сильно подобаються, а деякі зовсім ні. Також в нього доволі цікаві тексти місцями.

Не знаю що вже і писати про Ділана.

Люблю цей альбом, Laura - саундтрек моїх старших класів у школі.

Доволі дивний і цікавий гурт, музика десь на перетині пост-панку, нової хвилі та синтіпопу(?). Мені здалось шо дестройер дуже багато підрізав у The The. Я не скажу що мені подобаються всі пісні на цьому альбомі, але загалом враження гарні. Ставлю 3.5, пару пісень збережу (наприклад The Twilight Hour).

Я обожнюю цей альбом і добре пам'ятаю час коли він виходив, як я сидів на різних форумах фанатів РХ і потроху збирав крихти інформації про In Rainbows. З часом цей реліз став моїм улюбленим у дискографії редіохед, а бейсмент концерт тільки підтвердив це відчуття.

Мій топ-5 альбом евер, ізі.

Шарив тільки another girl another planet, але загалом доволі цікаво.

Я не великий прихильник ранніх бітлз, але цей альбом люблю. And I Love Her - одна з перших пісень, яку я на гітарі навчився грати від початку до кінця (причому навіть партії обидвох гітар).

Q-tip це персонаж, якого поважаю буквально всі. Я якось сольне його не слухав, але мені зайшов альбом, все як я люблю у "позитивному" хіп-хопі. Залишу в себе в бібліотеці.

Слай це клас, дуже, як зараз заведено казати, вайбова музика. В мене є їхній концертний альбом на вінілі, де майже всі хіті зі Stand! зіграні ще з більшою енергією. Тому власне давно люблю і поважаю.

Насправді це далеко не найбільш безумний альбом у дискографії Зорна і я не розумію чому люди на ютюбі (чогось видалили зі спотіка на жаль) так хейтять. Так, тут в принципі типовий фрі джаз, а-ля Ascensions Колтрейна, коли саксофони паралельно грають щось своє, але оскільки це музика Коулмана, то місцями воно звучить навіть "нормально". Коротше хз, я таке люблю та і загалом Зорн це легенда.

Легендарний альбом, але для мене особисто, мабуть, все ж 4. Бо якщо вже оцінювати Thriller на 5, то Bad я все ж люблю менше.

Такий трохи дивний альбом. Місцями, де тембр вокаліста дуже близько наближається до Пітера Гебріела, стає прям гарно. Але переважно просто нудно.

Перші пару пісень є приємна ностальгія за 90ми, але далі це стає максимально нецікаво.

Цікавий і різноманітний альбом. Музика Ван Моррісона (якщо не рахувати астрал вікс) пройшла майже повністю повз мене - і дарма.

Такий психоделік рок я не дуже люблю, причому колись мені подобалось, але я розлюбив.

Легенда (хоча не мій улюблений альбом крімзон)

Дуже люблю цей гурт, а Millions Now Living Will Never Die є на вінілі в мене. Такого пост-рока треба більше, не тупориле псевдодраматичне тремоло, а вигадлива, технічна інструментальна музика з прекрасною атмосферою.

Це, мабуть, один з моїх двох улюблених альбомів стоунз (інший - exile on main street), а gimme shelter так точно їхня улюблена пісня, ідеальний еквівалент страху та тривоги від навколишніх подій. І зараз ця пісня не менш, а може й навіть більш актуальна ніж тоді.

Хороший альбом, дуже качає як завжди в них, відомий мазафакерський фіток з антракс, коротше що сказати - тверді 4.

Перша половина наче норм, а друга не зайшла. Та і загалом не те щоб моє. 2.5

Всім альбомам фліт фоксес я ставлю 5 за замовчуванням. Прекрасний гурт.

Вже другий альбом The The слухаємо в цьому списку і загалом треба сказати, що для мене це доволі приємний досвід. Не можу сказати що їхня музика це щось захмарне чи нестандартне, але відчуття мелодії та груву мені подобається, а також оця енергетика притаманна пізнім 80м. 3.5

Розумію впливовість гурту, але не фанат і ніколи їм не був.

Фела Куті кайф, тут ще й оцей драм-батл між Тоні Аленом і Джинджером Бейкером, топова атмосфера живого концерту. Все сподобалось.

Мейден з Полом Діано має таку майже панківську енергетику, але я більше люблю їхній "прог" період або класичні альбоми з Дікінсоном. І навіть з ери Пола я б обрав Кіллерс. Тому тут 3.5

Не знаю, ніколи не фанатів.

Сподобалось і нагадало улюблену Джоні Мітчел.

В мене були різні відносини з AC/DC, але саме Back in Black мені подобався завжди. Дуже проста музика, але ви спробуйте таку придумати й потім ще й зіграти так, як її грали вони.

3.5 Дуже забавний альбом

Реально хороший альбом. При тому що я, м'яко кажучи, не фанат 60х у музиці. 3.5, ближче до 4.

Дуже люблю цей гурт, тут легко 4.5

Solid Air це прям топ альбом, я був у захваті. Але я послухав його випадково, бо переплутав. А потім включив оцей і мені зовсім не сподобалось, причому як саунд, так і композиції, вокал ітд ітп.

Мені прям зайшло. А також тут є семпл з моєї улюбленої пісні Марвіна Гея, іннер сіті блюз.

Я люблю Еллу Фітцджераль і музику Гершвіна теж люблю, але 3 години то занадто, вибачте.

Певні моменти наче й непогані, але загалом якось meh

Не люблю таке, і взагалі щось тяжко йде мені "рок" музика 60х.

Класика.

Люблю, але не так як Thick as a Brick. Доволі унікальний гурт, разом з тим у рамках класичного прогу мабуть один з найбільш доступних.

Стильний латино-джаз, класика жанру. Танцювально, позитивно. Але не можу сказати що це мої улюблені гармонії. 3.5 загалом.

3.5 Гурт, який був для мене заскладним у часи найбільшого захоплення прогом, зараз здається набагато більш зрозумілим. Подобаються оці фрі-джазові референси і так далі. Не та музика яку будеш слухати кожен день звісно, але варто витраченого часу.

Я ніколи не був фанатом Клептона. Такий собі доволі дефолтний батя-блюз-рок, втім і якогось роздратування не викликає. Просто ок фонова музика.

Послухати софт машин, послухаємо і Вайатта. Звісно там де умовний Річард Доусон навчався, там Роберт Вайатт викладав. Дуже англійська музика, класика кентербері прогу. Жанр специфічний, але при уважному прослуховуванні - дуже цікавий з безліччю ідей і нетривіальних аранжувань. Мені загалом подобається. 3.5, ближче до 4.

Тоді я не дуже розумів популярність цього альбому, а тим більше зараз для мене Мелодрама звучить якось аутдейтед. Дуже не моє, оця поп-музика 10х, не знаю. 2.5, ближче до 2.

Ще з часів школи Hail To the Thief був у моєму умовному топі дискографії рх, і зараз, ретроспективно, це я б сказав топ-3 для мене. Тоді вони повернулись до гітарного саунду, а також записали свій мабуть найбільш "політичний" альбом - такі вже часи були, адміністрація Буша і все таке. Цікаво як би цей альбом звучав зараз)) Можу додати що there there це одна з моїх найбільш улюблених пісень редіохед, просто геніально.

Черговий альбом Боуі, чергова трійка від мене.

Альбом почався доволі цікаво, я таке поважаю. Даб, реггі, 90ті. Але після приблизно 4ї пісні все зовсім пішло в якийсь доволі посередній філерний матеріал. Не поганий, але і не кайфовий. Не знаю чому цей альбом тут, напевно по британській квоті.

Давно я не слухав цей альбом і на мій подив якось він постарішав добре. Гарний такий собі радіо-рок 90х, вистачає хітів, і навіть філерні пісні тут доволі гарні. 3,5 але ближче до 4.

Звісно трохи вже ці пісні набридли, але важко по-перше не відмітити епохальність та важливість Are You Experienced, а по-друге важко не визнати які ж тут бенгери зібрані, просто хіт на хіті. Я б поставив 3.5, але можна і 4.

Дуже класний альбом, як би це дивно не звучало на стику між глем-роком та прогом, напевно така музика й повинна були народитися, якщо її автори Іно та Феррі.

Я ніколи не був фанатом строукс, але цей альбом звучить приємно для мене. На 3.5. Нью-йорк сіті копс топ.

Мазафакерський період сепультури це звісно вагома частина моїх старших класів, ми тоді це слухали, вчились грати рутс бладі руст і етітьюд на гітарі і все таке. Об'єктивно це період в них слабше за класичні треш альбоми, але шось є в цьому трайбал нюметалі, який далі переріс в соулфлай. Макс Кавалера звісно дурачок, але цей альбом я в принципі все одно люблю, хоча він і затягнутий занадто.

Я дуже не люблю ван халєн, але тут пісня номер 2 мені сподобалась, тому поставлю 2.

Класика. Іннер сіті блюз це взагалі найкраще.

3.5. Я не те щоб фанат джой дівіжн, але звісно ж цей гурт не просто так є культовим і конкретно closer містить декілька сильних пісень, безумовно. Втім, не можу сказати що я справді сильно люблю цю музику.

Я фанат Джоні Мітчел, а Court And Spark це альбом який вийшов перед її джаз ерою (яка є моєю улюбленою). Так Court And Spark не досягає вершин Hissing of Summer Lawns або Hejira, принаймні для мене, але тут, як власне і на більш ранніх альбомах, відчувається її майстерний і доволі нестандартний сонграйтінг (особливо у побудові вокальних партій), а також талант до написання лірики. Прекрасний альбом, Free Man in Paris мабуть фаворит.

Важко мені якось зібрати до купи думки про цей альбом. З одного боку тут є просто мегахіти нульових-десятих, а ми з одним з гуртів, в якому я грав на гітарі, колись каверили use somebody і це було дуже весело, скажу відверто. Але з іншого боку тут купа філеру. Та і не сказати що альбом постарішав якісно, хз. Думаю якщо без ностальгії то 3, а якщо з ностальгією то 3.5 десь.

Щось мені зовсім не сподобалось, навіть дослухати до кінця важко. Черговий британський альбом по британській квоті. Тут є цікаві моменти певні, пов'язані з індійською музикою. Але навіть головний хіт, brimful of asha, мені не сподобався.

Ніколи не любив бед компані, такий собі батя рок на максималках. Єдина пісня яка мені в них подобалась це seagull і я навіть чув її наживо, коли Пол Роджерс разом з Квін грали той самий легендарний концерт у Харкові, це було навіть неочікувано, бо я не думав що будуть грати щось з бед компані. Нуль негативу в мене щодо цього гурту, але не моє. 2.5

Альбом з яким в мене трохи хіт енд міс ситуація. Хіти тут неперевершені, особливо In My Life - це одна з моїх улюблених пісень у бітлз. Але середина дуже ніяка, заповнена філером. Коротше хз, я б 3.5 поставив. Але чисто через ін май лайф дотягну тут до 4.

Напевно найцікавіший альбом кінкс, з тих що я чув. Саркастичний, різноманітний. Australia взагалі топ. Але все ще не мій гурт.

Непоганий поп-рок альбом. Ніна Перссон це клас, також тут є всім відомий хіт лавфул. Але важко мені полюбити ці пісні та розглядати їх як щось більше ніж просто фонове прослуховування.

Класичний альбом, кросжанровий (як і вся творчість клеш), ще й просто канонічна обкладинка, однай з найкращих евер. Я ніколи не був великим шанувальником клеш чи сольного Страммера, але дуже і дуже поважаю. Слухати їх завжди приємно.

Підходив досить упереджено до цього альбому, але в цілом отримав задоволення навіть. Гітарна робота як завжди у Джека Вайта доволі цікава, різні звучки прикольні, плюс сподобалось як в цю музику вписали партії піано. А так хз, дефолтний РОК.

Мені сподобалось. Якщо не брати пару вже зовсім хілбілі-кантрі пісень, то прям непогано.

3.5 ближе до 4. Класичний альбом від класичного гурту. Люблю їх.

Абсолютна класика, дуже люблю цей альбом і загалом Елліота Сміта.

До того як лл кул джей став другорядним актором, він мав оцей мега хіт. Пісня звісна супер відома, та і загалом альбом слухається адекватно зараз. 3 або 3.5, хз

Якийсь такий альбом, що мені нема що сказати. Просто ок.

Не знаю навіть що ставити. Такий собі емоційний, raw альбом. Але не зачепило.

А оце хороший Ніл Янг, як я люблю.

Є певні цікаві елементи, але загалом мені якось не сподобалось.

Ох щось мені прям зовсім не зайшло. Та і загалом я розлюбив шугейз, якщо чесно.

Як на мене, то дуже посередній альбом, який ще й стає відчутно гірше у другій половині.

Ніколи не був фанатом ран дмс. Звісно ж не можна не сказати про walk this way, як пісню яка стала пращуром всієї мазафаки. Ставлю альбому трієчку, бо біти і загалом продакшн нудноватий.

Таке мені подобається, десь ближче до 4. Перша пісня просто супер топ, та і взагалі класика.

Якось складно в мене з раннім квін. Наче й тут є фірмовий їхній стиль, більш рокерський, ніж він був далі, але я от якщо бути відвертим не можу сказати що мені ці пісні прям подобаються. Послухав і забув.

У Спрінгстіна в дискографії купа дуже сильних альбомів, але Небраска завжди виділявся серед них, бо тут нема і-стріт бенд, взагалі нічого нема фактично окрім голосу, акустики та губної гармошки. Тексти теж, як завжди у Боса, сильні (історії злочинців, серійних вбивць, мафії ітп). Коротше - тут тверда четвірочка, близько до 4.5 навіть. Обожнюю атлантік сіті саме в цій версії.

Тут ізі 4.5, але поставлю навіть 5, бо цей альбом я в певний момент свого життя слухав дуже багато, оцінити його об'єктивно майже неможливо.

Не моє, скільки не намагався слухати. 2.5, але поставлю 3 за трек мерседес бенц.

Чесно кажучи не мій улюблений реліз Бека (але точно улюблена обкладинка!).